Антична література вабила і вабить до себе високими гуманістичними ідеалами, героїзмом, красою слова, вишуканістю форми. Вона — вічне цілюще, життєдайне джерело, певною мірою норма і приклад — еталон прекрасного, животворна сила, яка, будучи творчо засвоєна на національному грунті, завжди допомагала і допомагатиме нам будувати культуру сучасну і прийдешню.
Література є відображенням людського життя. Появившись, вона в свою чергу діє в тому чи іншому напрямку на життя народу. Отже, щоб зрозуміти античну літературу, необхідно знати і розуміти життя тих народів, які її створили. Ці народи — древні греки і древні римлян.
Грецька література написана старогрецькою мовою, яка складалася з діалектів — еолійського, іонійського, дорійського, Починаючи з ІІІ ст. до н.е. в лоні грецької літератури почала розвиватися римська література, яка згодом злилася з нею в єдину греко-римську літературу — античну.
Когда директор кукольного театра давал представление на почтовой станции, среди публики был интересный господин: с виду студент, но по слухам — кандидат политических наук. Его лекция впечатлила директора.
На следующий день после спектакля этот человек пригласил директора «распить бутылочку». В процессе увлекательнейшей беседы директор упомянул, что был бы совсем счастлив, если бы его куклы ожили. И вдруг это желание исполнилось, но живые марионетки стали капризничать, а когда директор попытался их приструнить, избили его до полусмерти .
Когда герой очнулся, куклы валялись вокруг сундука. Директор опять стал счастливейшим человеком, ведь его труппа не рассуждает, публика (в основном, дети) тоже особо не привередничает, он может свободно сочинять сам для себя пьесы или брать любую готовую.
Объяснение: