Людина приходить у цей світ з однією метою – жити. Тому її життя стає формою, реалізацією, розвитком, зціленням,очищенням, проявленням краси сутності її Душі через «прекрасний костюм» – фізичне тіло.
Проблема змісту життя, призначеності бентежило людину з найдавніших часів. Відповіді на питання про сенс життя і місію намагалися знайти філософи, психологи, езотерики, релігійні діячі, представники різних культур, епох і цивілізацій. І відповіді ці дуже залежали від моральних норм, віросповідань, засад життя, періоду або місця мешкання людей.
Так, для античних часів вищою метою людського життя було досягнення щастя і отримання внутрішньої свободи, яке досягалося шляхом саморозвитку і самовдосконалення, розкриттям власного потенціалу.
Релігійна епоха середньовіччя зводила зміст життя до служіння Богу, відмови на власне життя. Сенс людського життя вбачався у поверненні людини у той первісний блаженний стан, у якому вона перебувала до вигнання з раю. Достатньо розгалуженими були думки після епохи Відродження, де сенс життя зводився до пізнання навколишнього світу, пошуку особистих цілей і цінностей, до служіння громадським цілям.
П. Гольбах закликав «слухатися велінь природи, жити для себе та своїх ближніх, заглибитися в самого себе, прислухатися до оточення й не сподіватися на богів ».
Гегель вважав, що мета життя людини полягає у свободі її духу. Сенс життя людини не можна шукати поза самим її життям, воно завжди пов’язане з находженням самого себе. Правильно визначити зміст свого життя – це й значить знайти самого себе.
Представники екзистенціалізму підійшли до проблеми буття, яке осягається не опосередковано, не через розумове мислення, а лише безпосередньо, відкриваючись людині як його власне буття, його особисте існування, тобто, як екзистенція, наповнили цей прояв буття людини індивідуальними смисложиттєвими питаннями: сенс життя, вибір і рішення, відповідальність, життєві цінності, які становлять сутність екзистенціальної природи.
Найважливішим поняттям екзистенційно-гуманістичного підходу є «сенс життя» і людина завжди перебуває в його пошуку. Людина вільна у своєму виборі сенсу, але, знайшовши його, несе відповідальність за здійснення свого унікального сенсу. Сенс життя не може бути даний людині ззовні, запропонований або нав'язаний. Він повинен знайти його цілком самостійно.
Сучасне трактування проблеми сенсу життя і втрати життєвого смислу чітко поставлено гуманістичною етикою та екзистенційною психологією, і особливий розвиток воно отримало в логотерапії Віктора Франкла.
Створена В.Франклом теорія логотерапії і екзитенціального аналізу це складна система філософських, етичних, психологічних і медичних поглядів на природу і сутність людини, вона має за мету полегшити пошуки життєвого сенсу людського існування, а також пошуку цього сенсу людиною.
Пошук сенсу існування, за словами В.Франкла, – це «рушійна сила життя людини», але аж ніяк не «вторинна раціоналізація» інстинктивних потягів. Цей сенс унікальний і специфічний, бо мусить і може бути знайденим лише самою людиною, тільки тоді він набуде значущості» [1, с.110].
В. Франкл виходячи з життєвого досвіду, був глибоко впевнений, що прагнення до сенсу і його пошуку закладено в самій природі людини. Тому і його реалізація розуміється В. Франклом як «духовний об’єкт», до якого прагне людська душа і який є основним рушієм поведінки та розвитку особистості.
За словами В.Франкла, «пошук життєвого сенсу та цінностей може спричинити радше внутрішню напругу, аніж внутрішню рівновагу. Однак саме ця напруга є небхідною умовою психічного здоров’я» [1, с.114].
Натомість відсутність сенсу породжує у людини стан, котрий В.Франкл називає екзистенціальним вакуумом [порожнеча існування], стан, коли байдужість, зневіра, апатія доводять до нервових розладів, депресії, хвороби, і аж до межі самогубства. Екзистенціальному вакууму передує екзистенціальна фрустрація.
Загадковий термін «фрустрація» у перекладі з латини означає – обман, марне очікування. Фахівці визначають його як негативний психологічний стан, що виникає у ситуації нездійснення якоїсь значущої для людини цілі або неможливості задоволення важливої потреби. Проявляється цей стан насамперед у почутті розчарування і супроводжується напруженістю, тривожністю, інколи навіть відчаєм, почуттям безвиході, депресією.
У той же час «екзистенціальна фрустрація» може спричинити неврози, а саме «ноогенний невроз», який на противагу неврозам психогеним походить з «духовного» ядра людської особистості, через екзистенційні проблеми» [1, с.111].
Згідно з екзістенціально-гуманістичним, підходом втрата сенсу життя неодмінно позначається на здоров'ї людини. Здоров'я людини може бути представлено тільки в рамках його буття, і надавати можливість творення значущих подій, що забезпечує її благополуччя і гармонійний розвиток.
А.С. Пушкин написал повесть «Дубровский». В ней главный герой – Владимир Дубровский. Дубровский был высоким, красивым, храбрым. Он носил чин офицера. Очень любил своего отца, ради которого и ушел в отставку. Владимир получил письмо, в котором было написано, что все имение, которое было у Дубровского – старшего переходит Троекурову, и решается приехать к отцу. Но когда он к нему приезжает, Дубровский – старший умирает прямо на руках у своего сына. Вскоре после смерти отца к Дубровскому приходит извещение, что дом и все, что осталось, после суда переходит к Троекурову. Жители Кистеневки не хотели переходить к другому хозяину, и поэтому Дубровский решается спалить дом и увести жителей в лес. Чтобы прокормить свой народ, Дубровский становится разбойником. Ему приходится останавливать на дорогах богатых помещиков и грабить их, не давая им проходу. Дубровский очень хочет отомстить Троекурову. И вдруг Дубровскому везет: благодаря поддельному паспорту, перехваченному у Дефоржа, который собирался устроиться учителем французского языка у Троекурова, он сам устроился учителем у своего врага. Дубровский ждал удобного случая для мести, но встретился с Машей, дочкой Троекурова, и влюбился в нее. Из-за любви к Маше он не смог отомстить Троекурову. Но любовь Дубровского к Маше оказалась неудачной, потому что Маша вышла поневоле замуж за соседа. Дубровский хотел ее но безуспешно. Я считаю, что Дубровский стал разбойником поневоле, потому что ему надо было прокормить своих людей.
Людина приходить у цей світ з однією метою – жити. Тому її життя стає формою, реалізацією, розвитком, зціленням,очищенням, проявленням краси сутності її Душі через «прекрасний костюм» – фізичне тіло.
Проблема змісту життя, призначеності бентежило людину з найдавніших часів. Відповіді на питання про сенс життя і місію намагалися знайти філософи, психологи, езотерики, релігійні діячі, представники різних культур, епох і цивілізацій. І відповіді ці дуже залежали від моральних норм, віросповідань, засад життя, періоду або місця мешкання людей.
Так, для античних часів вищою метою людського життя було досягнення щастя і отримання внутрішньої свободи, яке досягалося шляхом саморозвитку і самовдосконалення, розкриттям власного потенціалу.
Релігійна епоха середньовіччя зводила зміст життя до служіння Богу, відмови на власне життя. Сенс людського життя вбачався у поверненні людини у той первісний блаженний стан, у якому вона перебувала до вигнання з раю. Достатньо розгалуженими були думки після епохи Відродження, де сенс життя зводився до пізнання навколишнього світу, пошуку особистих цілей і цінностей, до служіння громадським цілям.
П. Гольбах закликав «слухатися велінь природи, жити для себе та своїх ближніх, заглибитися в самого себе, прислухатися до оточення й не сподіватися на богів ».
Гегель вважав, що мета життя людини полягає у свободі її духу. Сенс життя людини не можна шукати поза самим її життям, воно завжди пов’язане з находженням самого себе. Правильно визначити зміст свого життя – це й значить знайти самого себе.
Представники екзистенціалізму підійшли до проблеми буття, яке осягається не опосередковано, не через розумове мислення, а лише безпосередньо, відкриваючись людині як його власне буття, його особисте існування, тобто, як екзистенція, наповнили цей прояв буття людини індивідуальними смисложиттєвими питаннями: сенс життя, вибір і рішення, відповідальність, життєві цінності, які становлять сутність екзистенціальної природи.
Найважливішим поняттям екзистенційно-гуманістичного підходу є «сенс життя» і людина завжди перебуває в його пошуку. Людина вільна у своєму виборі сенсу, але, знайшовши його, несе відповідальність за здійснення свого унікального сенсу. Сенс життя не може бути даний людині ззовні, запропонований або нав'язаний. Він повинен знайти його цілком самостійно.
Сучасне трактування проблеми сенсу життя і втрати життєвого смислу чітко поставлено гуманістичною етикою та екзистенційною психологією, і особливий розвиток воно отримало в логотерапії Віктора Франкла.
Створена В.Франклом теорія логотерапії і екзитенціального аналізу це складна система філософських, етичних, психологічних і медичних поглядів на природу і сутність людини, вона має за мету полегшити пошуки життєвого сенсу людського існування, а також пошуку цього сенсу людиною.
Пошук сенсу існування, за словами В.Франкла, – це «рушійна сила життя людини», але аж ніяк не «вторинна раціоналізація» інстинктивних потягів. Цей сенс унікальний і специфічний, бо мусить і може бути знайденим лише самою людиною, тільки тоді він набуде значущості» [1, с.110].
В. Франкл виходячи з життєвого досвіду, був глибоко впевнений, що прагнення до сенсу і його пошуку закладено в самій природі людини. Тому і його реалізація розуміється В. Франклом як «духовний об’єкт», до якого прагне людська душа і який є основним рушієм поведінки та розвитку особистості.
За словами В.Франкла, «пошук життєвого сенсу та цінностей може спричинити радше внутрішню напругу, аніж внутрішню рівновагу. Однак саме ця напруга є небхідною умовою психічного здоров’я» [1, с.114].
Натомість відсутність сенсу породжує у людини стан, котрий В.Франкл називає екзистенціальним вакуумом [порожнеча існування], стан, коли байдужість, зневіра, апатія доводять до нервових розладів, депресії, хвороби, і аж до межі самогубства. Екзистенціальному вакууму передує екзистенціальна фрустрація.
Загадковий термін «фрустрація» у перекладі з латини означає – обман, марне очікування. Фахівці визначають його як негативний психологічний стан, що виникає у ситуації нездійснення якоїсь значущої для людини цілі або неможливості задоволення важливої потреби. Проявляється цей стан насамперед у почутті розчарування і супроводжується напруженістю, тривожністю, інколи навіть відчаєм, почуттям безвиході, депресією.
У той же час «екзистенціальна фрустрація» може спричинити неврози, а саме «ноогенний невроз», який на противагу неврозам психогеним походить з «духовного» ядра людської особистості, через екзистенційні проблеми» [1, с.111].
Згідно з екзістенціально-гуманістичним, підходом втрата сенсу життя неодмінно позначається на здоров'ї людини. Здоров'я людини може бути представлено тільки в рамках його буття, і надавати можливість творення значущих подій, що забезпечує її благополуччя і гармонійний розвиток.
Объяснение: