в сказке ворон питается падалью и живёт 300 лет, а орел - живой кровью и живёт 33 года. для пугачева жить, как ворон, - как крепостные жили, в вечном подчинении. уж лучше для народа попытаться, как орел, пусть недолго и кроваво, но быть свободным. орёл не смог питаться мертвечиной, хотя и хотел долго жить. и люди не смогут жить по чужим законам, будучи чужой собственностью.
для гринева смысл сказки другой, он отвечает пугачеву, что для него убивать - то же, что питаться мертвечиной. то есть гринев не поддерживает попытку завоевать свободу столь кровавым страшным путём.
смысл сказки заключается в том, что лучше прожить короткую, но яркую жизнь, чем долгую и скучную. первое в этом случае символизирует орел, живущий 30 лет и питающийся живой кровью, второе – ворон, которые в течение 3 веков довольствуется мертвячиной. орел в этой сказке попытался пожить, как ворон, но не смог и сделал вывод, что «лучше раз напиться живой кровью, а там что бог даст! »
пугачев, рассказывая эту сказку, хотел выразить свою точку зрения на организованное им восстание, да и не только на восстание, а на всю свою жизнь. безусловно, что емельян, имея в виду орла, говорил о самом себе. «а там, что бог даст! » - так ответил он гриневу, когда тот намекнул на неизбежную казнь. главное для пугачева – не сидеть сложа руки и не смиряться с действительностью, а действовать, бросать вызов существующему строю. и пусть этот вызов заранее обречен на провал, но определенные изменения в обществе все же произойдут, власть обратит внимание на то, что народ слишком угнетен крепостным правом.
назначение пугачева – повести за собой других людей, выразить протест и достойно погибнуть. да, жизнь его коротка, но насыщена «кровью». емельян не остается в стороне, а становится предводителем восстания.
Міркуючи про свої добутки, Шолом – Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію любові. В «Пісні пісень», як у жодному іншому добутку письменника, передане це розуміння роману, адже цей переказ про чаклунство, таємницю зародженні любові й про її втрату. Роман Шолом – Алейхема нагадує поему про любов, багату метафорами й символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом – Алейхема ліричного, сповненого світлого смутку, посмішки, чарівності
Перед нами – початок юного життя, коли самі чарівні мрії можуть здійснитися – і вже здійснюються в любові Шимека й Бузі. Але закони миру не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоб протистояти ім. Батько Шимека вважає, що син його змінив заповітам старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тім, що він не зміг удержати любов, що ще тільки зароджувалася, не звільнив свою царівну
Добуток Шолом – Алейхема має подзаглавие «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. В «Пісні пісень» Шолом – Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття любові лише зароджується, до дорослого життя, прощанню сдетством.
Отже, добуток Шолом – Алейхема – це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненну любов. У дитинстві Шимек і Бешкетуючи минулого хазяями свого миру: «наш будинок – палац. Я – принц. Бешкетуючи – принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки – все наше, наше, наше!». Вони були з’єднані в ньому, як закохані Соломон і Суламит у біблійній «Пісні пісень». Але Бешкетуючи вже в дитинстві зштовхнулася з жорстокістю миру: батько її потонув, а мати покинула її.
Шимек почуває ворожість миру, коли дитинство вже в минулому, а любов загублена: «наш двір уже не виноградник Пануючи Соломона, що в «Пісні пісень». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання
Оповідання ведеться від першої особи, і завдяки його особливостям – звертанням до читача й повторів – читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Пересказчик час від часу повертає нас до початку роману, що був для нього початком, джерелом і прекрасною мрією, і неутолимой суму, – адже «початок, початок найпечальнейшей, краще самого радісного кінця».
Символіка й поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, що тягнеться нескінченно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками покритий, червоними квіточками прикрашений квітами».
Роман проникнуть не тільки символікою библейной «Пісні пісень», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок з «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, польоті над хмарами), вогники святкових свіч і великодні молитви, символи західного сонця, чарівної гори. Образ сонця, як і біблійний образ Суламити, пов’язаний з героїнею роману: «Хмаринка мигнула по її прекрасному личку. І мені здається, начебто сонце раптово сховалося…Бешкетуючи перестала плакати, і вже ожило. Сонце сіяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, висвітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, начебто сонце, іде за обрії: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про своїй ніжну Суламит.
Мрія про ідеальну любов залишається нереалізованої, але у фіналі пересказчик знову вертається до початку свого роману й своєму життю – адже «початок, початок найпечальнейшее, краще самого радісного кінця». Які радості й суми не принесе наступна доля героєві роману, його чарівна дитяча казка залишиться в нього пам’яті
Ліричний роман Шолом – Алейхема – один із самих поетичних добутків єврейської літератури. «Пісня пісень» написана прозою, але мова й образи вподібнюють добуток до прекрасної пісні олюбви.
Подробнее - на -