ТВІР-РОЗДУМ НА СУСПІЛЬНУ ТЕМУ. Я — СИН СВОГО НАРОДУ Твір розміщено в шкільний твір-роздум і твір-опис від Tvir в Четверг 30 июля Жоден філософ не може точно сказати, коли до людини приходить відчуття належності до свого народу. І хіба можливі тут узагальнення? Напевне, ні. Але всі стежки ведуть у дитинство. Мені було лише три роки, коли було проголошено Незалежність України, але я добре пам’ятаю, що це було свято. На центральному майдані міста купчилися люди. Майоріли блакитно-жовті прапори. І хоча моро-сив дощ, люди не збиралися розходитись. Лунали пісні і промови. Але мене захопила пісня про Сагайдачного, який «проміняв жінку на тютюн та люльку…» Я ще не міг усвідомити як то проміняти на щось інше власну дружину, але чітко уявляв самого Сагайдачного. Здавалось, що козацький ватажок був десь поруч, на майдані. Коли я підріс, то почав захоплюватись історією, прочитав безліч книжок про минуле українського народу. І лише недавно зрозумів, що цього замало. Легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — слабку і незахищену. Та хіба справжні сини покинуть напризволяще хвору матір? А Батьківщина у кожної людини тільки одна, як і мати.
Я не засуджую тих людей, які емігрували за кордон у пошуках кращої долі. Але впевнений, що вони глибоко нещасні. Можна мати матеріальні блага, але не мати можливості дихати рідним повітрям, уклонитися рідній оселі. Може це високі слова про любов до рідної землі, може вони вже вимовлялись кимось, але вони йдуть із мого серця і вважаю їх своїми. Мені радісно і млосно в грудях від усвідомлення власної значимості для України. Але я впевнений, що не тільки Батьківщина потрібна нам, а і ми потрібні Батьківщині. Бо саме моє покоління буде підводити її економіку, удосконалюватиме сільське господарство, рухатиме вперед науку, освіту і культуру.
Действие разворачивается в школе будущего. Аркаша выращивает чувствующие цветы. Джавад кормит зверей, выпускает на волю питекантропа Геракла, который дружит с тремя собаками. Близнецы Маша и Наташа работают с дельфинами. Алиса Селезнева немного опоздала, зашла в лабораторию и вышла разгневанная: какой беспорядок! Это Пашка Гераскин устроил такое, решая какую-то проблему. Пашка приходит с книгой «Подвиги Геракла», но у него отбирают книжку и отправляют убираться. «Как же это я умудрился так насорить?» — поразился Пашка. На полу валялись мятые листы бумаги, обрывки магнитофонных лент, образцы почвы, ветки, апельсиновые корки, стружки, обломки разбитых колб, скорлупа орехов — следы вчерашней бурной деятельности, когда Пашкой овладела гениальная идея создать животное без легких и жабр для жизни в безвоздушном пространстве... «Жалко, — подумал он, — что книгу мифов отобрали. Сейчас бы прочесть, как Геракл чистил авгиевы конюшни. Может быть, он схитрил?» Через полчаса Пашка протер поверхности от пыли, все нужное расставил по местам, а ненужное сбросил на пол. Он обещал питекантропу Гераклу два банана, если он вынесет весь мусор из этой «авгиевой лаборатории». Геракла часто использовали на всяких работах, где не нужно большого ума. Питекантроп хотел бананов, но выносить огромную груду мусора ему Рыло лень. На поляне рядом с лабораторией лежал шланг для поливки. Геракл умел им пользоваться. Он открыл кран — сначала вполсилы, а потом до отказа и запустил струю воды внутрь лаборатории. «Струя ударила в мусор. Бумажки, тряпки, осколки, деревяшки отнесло к дальней стене. Шланг дергался в руках Геракла, и неудивительно, что струя заодно смыла и то, что стояло на столах, — колбы, приборы, склянки и пробирки. Хорошо еще, микроскоп устоял и шкафы не разбились». Могучая река, которая несла в себе массу вещей, вырвалась из лаборатории и сбила с ног Аркашу. Геракл испугался, «бросил шланг, быстро вскарабкался на манговое дерево, сорвал плод и начал его чистить, делая вид, что он ни при чем». Пашка расстроился больше всех. Ему даже стали сочувствовать. Аркаша вернул ему книгу «Мифы Древней Греции» и сказал: — Ты не дочитал до самого интересного и не знаешь, что наш питекантроп чистил лабораторию по древнему рецепту. — Как так? — удивился Пашка. — Настоящий, древний Геракл отвел в авгиевы конюшни соседнюю реку. Вот только в авгиевых конюшнях не было микроскопов.
Твір розміщено в шкільний твір-роздум і твір-опис від Tvir в Четверг 30 июля
Жоден філософ не може точно сказати, коли до людини приходить відчуття належності до свого народу. І хіба можливі тут узагальнення? Напевне, ні. Але всі стежки ведуть у дитинство. Мені було лише три роки, коли було проголошено Незалежність України, але я добре пам’ятаю, що це було свято. На центральному майдані міста купчилися люди. Майоріли блакитно-жовті прапори. І хоча моро-сив дощ, люди не збиралися розходитись. Лунали пісні і промови. Але мене захопила пісня про Сагайдачного, який «проміняв жінку на тютюн та люльку…» Я ще не міг усвідомити як то проміняти на щось інше власну дружину, але чітко уявляв самого Сагайдачного. Здавалось, що козацький ватажок був десь поруч, на майдані. Коли я підріс, то почав захоплюватись історією, прочитав безліч книжок про минуле українського народу. І лише недавно зрозумів, що цього замало. Легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — слабку і незахищену. Та хіба справжні сини покинуть напризволяще хвору матір? А Батьківщина у кожної людини тільки одна, як і мати.
Я не засуджую тих людей, які емігрували за кордон у пошуках кращої долі. Але впевнений, що вони глибоко нещасні. Можна мати матеріальні блага, але не мати можливості дихати рідним повітрям, уклонитися рідній оселі. Може це високі слова про любов до рідної землі, може вони вже вимовлялись кимось, але вони йдуть із мого серця і вважаю їх своїми. Мені радісно і млосно в грудях від усвідомлення власної значимості для України. Але я впевнений, що не тільки Батьківщина потрібна нам, а і ми потрібні Батьківщині. Бо саме моє покоління буде підводити її економіку, удосконалюватиме сільське господарство, рухатиме вперед науку, освіту і культуру.