Олександр Андрійович Чацький – молодий чоловік, уже позбавлений дитинства, але досить дорослий для розуміння дурості та підлабузництва оточуючих. Він не бажає служити, але й не збирається стає чиновником. Такі судження лякають Фамусова настільки, що він зараховує головного героя якобинцам. Головний герой вважає, що можна стати шановною людиною, присвятивши себе, наприклад, науці.
Олександр Чацький – єдиний позитивний герой у творі. Він розумний, проникливий, глузливий. Герой здатний любити і відчувати пристрасть. Його почуття до Софії настільки сильні, що він не бачить у ній дурну і недалеку дівчину, яка ніколи не зможе його зрозуміти.
Однією з найважливіших рис його характеру є його волелюбність. Йому не потрібна підтримка натовпу, він ніколи не піде у нього на поводі. Його думка не популярна у фамусівському суспільстві настільки, що її навіть вважають божевільним.
Чацький – справжній патріот. Він щиро любить свою Батьківщину, захоплюється російським народом та російською мовою. Йому гидко, що стан дворян перетворив цю прекрасну мелодійну мову на суміш «французького з нижегородським».
Недоліки Чацького
Будучи дуже освіченою людиною, Чацький пильно помічає недоліки суспільства. За до своєї грамотної мови та гострого слівця він висміює вади оточуючих. Ось тільки робить він це даремно. Люди, що оточують його, набагато дурніші за героя і не розуміють сенсу його промов. Крім того, головний герой занадто гордий. Він не хоче приймати неповаги до себе, сердиться, коли його судження не роблять на публіку запланованої дії.
Незважаючи на всю свою об'єктивність і тверезість суджень, він, як і раніше, закоханий у Софію Фамусову і через палку любов не бачить усю обмеженість дівчини.
Чехов – удивительный писатель, который, кроме абсолютно разных рассказов, создавал и пьесы, и повести. У некоторых Чехов ассоциируется с юмористическими рассказами. (Даже есть карманные сборники его шуточных историй.) Некоторые считают, что Чехов – автор драматических пьес, серьезных повестей (например, «Степь»), грустных рассказов, о которых подробней позже. Но Антон Павлович писал и смешные рассказы, и грустные, а ещё такие, в которых есть и радость, и печаль.
Я очень люблю Чехова, поэтому читал даже рассказы не по программе. Из грустных мне вспоминается рассказ с таким же грустным названием – «Тоска». Там точно нет ничего смешного. Даже пьяные пассажиры, которые ругают несчастного извозчика не смешны, а неприятны. Рассказ о религии и времени – «Студент» очень серьёзный.
К смешным я б отнес рассказы «Хамелеон» (комично герой подстраивается под мнение начальства), «Лошадиная фамилия» (сколько вариантов они перебрали!), «Налим» (тут просто обсмеешься, как барин с мужиком спорит).
Рассказы, которые трудно отнести к одной из групп – это, например, со странными главными героями. Вот «Человек в футляре», ведь герой ведет себя смешно, но как это грустно! Или «Размазня» - о гувернантке, которую из жалости даже не стал обманывать рассказчик, хотя собирался. И тот же крестьянин из рассказа «Злоумышленник» - опасный в своей глупости. Смешно читать и «Канитель», где старуха с дьячком не могут разобраться в записках. «Душечка» - забавная героиня одноименного рассказа, которая меняет свои интересы, когда меняет мужчину. Смешно, но ведь, если подумать, грустно.
Более жизненные рассказы, в которых нет чего-то уж совсем смешного или грустного: «Дама собачкой» и «Ионыч». Или почти сказки «Белолобый» и «Каштанка». И письмо деду в рассказе «Ванька». Смешно, как мальчик формулирует мысли, но его история сама по себе грустная. «Враги» очень грустный рассказ, но смешно ведь, когда обманутый муж ставит свою беду выше настоящих несчастий, носится с ней…
Я вижу, что Чехов часто показывал смешное поведение персонажа, а если читатель задумается над ним, то становится грустно. Таких рассказов большинство!