Славко Беркута при своїй удаваній простоті також дуже складний образ. Славко сміливий, добрий, щирий. Він не хоче ображати інших. У його серці немає місця підлості. І це той герой, який має внутрішній стрижень. Життя било Славка найбільше за всіх, хоча, можливо, Стефко страждав ще більше. Будучи малим, Славко дуже сильно захворів, не міг ходити, мав лишитися інвалідом. Але, як це зазвичай буває, завдяки сильній волі і духу, Славко перемагає хворобу. Долаючи страшний біль, він вчиться ходити, тоді потай іде на ковзанку. Мимоволі захоплюєшся силою цього героя. І його теж усім серцем розумієш. Славко – борець, йому нічого не дістається легко. Абсолютно нічого. Й у навчанні, й у спілкуванні. За все йому доводиться платити, він безперервно пізнає себе і світ, удосконалює свої вміння постійно пробує щось нове, шукає свій шлях. Він сміливо йде у печери і захоплюється спелеологією, тоді починає тренуватися на шпагах. Але внутрішнє бурхливе життя цієї людини лишається непоміченим його оточенням. Певно, лише батьки розуміють свого сина, впускають його у своє доросле коло, усвідомлюючи, що і далі на Славка чекає не менше випробувань. Це такий хрест, який доводиться змалку нести хлопцю, але врешті-решт, він виростає гідним, хоча це дуже нелегко. Найбільше випробування Славка – щастя Юлька, якому, на його думку, все дістається легко без будь-яких зусиль. І це причина, чому Славку застить очі образа на світ, в якому одним доводиться важко працювати, а іншим все підноситься на тарілочці з синенькою смужечкою…
1. В 1965 году вышел последний прижизненный сборник стихов Ахматовой " Бег времени ", вызвавший восторг многочисленных почитателей. 2. " Ударные инструменты " Э. Денисов 3. Стихотворение «Не жалею, не зову, не плачу..» было написано С.А. Есениным в 1921 году. Жанр его — элегия, стихотворение относится к философской лирике. Композиционно оно построено на основе антитезы. Юность лирического героя противопоставлена зрелому возрасту, возрасту «осени». Эта тема быстротечности жизни развертывается в стихотворении постепенно, набирая обороты в каждой строфе. Вначале лирический герой отмечает, как быстротечно время, он словно бы фиксирует свой возраст: Не жалею, не зову, не плачу, Все пройдет, как с белых яблонь дым. Увяданья золотом охваченный, Я не буду больше молодым. Затем он обращается к «сердцу», к «духу бродяжьему», отмечая охлаждение чувств, скупость желаний. В голосе лирического героя звучит душевная усталость, тоскливые ноты. Чувства его подчеркнуты многократными отрицаниями (тройным отрицанием в первой строфе и двумя отрицаниями далее). Обращение к своей «утраченной свежести» и к жизни является в стихотворении кульминационным в развертывании темы быстротечности времени: О, моя утраченная свежесть, Буйство глаз и половодье чувств! Я теперь скупее стал в желаньях, Жизнь моя? иль ты приснилась мне? Словно я весенней гулкой ранью Проскакал на розовом коне. Этот образ розового коня символизирует у поэта юность, ее мечты и идеалы, нежность души. Одновременно лирический герой здесь осознает приметы иллюзорности жизни в целом. Последняя строфа завершает развитие мотива и является своеобразной развязкой, окрашивая все произведение совершенно иной интонацией: Все мы, все мы в этом мире тленны, Тихо льется с кленов листьев медь… Будь же ты вовек благословенно, Что пришло процвесть и умереть. Здесь уже нет отрицания, но присутствует утверждение, утверждение разумности жизни, времени и природы. Таким образом, антитетичность присутствует в каждой строфе стихотворения. Кроме того, два природных образа («белых яблонь дым» и кленовых «листьев медь») создают у Есенина кольцевую композицию.
