Хоча буває в житті момент, коли доводиться замислитися над своїм життям. Для Скруджа це були подорожі з Духами Минулого, Теперішнього і Майбутнього. Найсильнішим моментом цієї мандрівки було страшне видовище власної смерті й відкриття того, що вона не викликала ні в кого співчуття. Потрясіння від побаченого підштовхнуло до прозріння й розбудило давно забуте відчуття каяття. А спокута гріхів, як відомо, веде до очищення. Очищення від зла, що панувало в його душі, відродило і серце героя. Скам'яніле від душевного холоду, воно було здатне на вияв лише негативних рис (похмурість, жадібність, жорстокість). Під впливом різдвяної подорожі серце розтануло і стало таким, як у нормальної людини, здатним на добро, милосердя, співчуття, щедрість, людяність. І тільки тепер Скрудж відчув себе щасливим
В ночь перед дуэлью Печорин не мог заснуть и мысленно
спрашивал себя: “Зачем я жил?
Для какой цели я родился? ”
И с тоской заметил, что он не угадал своего “назначенья
высокого”,“утратил навеки пыл благородных стремлений,
лучший цвет жизни и играл роль топора в руках судьбы”.
Печорин ощущает присутствие в нем двух человек:
“...один живет в полном смысле этого слова, другой
мыслит и судит его... ”
Печорин, глубоко и тонко чувствующий природу,
перед поединком всматривается в каждую росинку
и говорит: “Я не помню утра более голубого и свежего... ”