Випадковістьі неминучість…Саме вони іноді вирішують та з’єднують серця і долі двох людей. Простий збіг обставин – але «Ґрей і Ассоль знайшли одне одного вранці літнього дня, повного неминучості».
Ще з дитинства Ассоль відчула на собі громадську думку: в неї «кидали грязюкою і дражнили», її цуралися та били, принижували; Була самотня, дивакувата для інших, проте віддана своїй «Пурпуровій мрії».
Стосовно Артура Ґрея: «Він народився капітаном, хотів бути ним та став ним». «Ґрей ішов до мети зі зціпленими зубами та зблідлим обличчям», «він мовчки зносив глум, знущання й неминучу лайку» до того часу, поки не став капітаном).
Якби Артур не вирішив цієї ночі порибалити у тому лісі, де спала стомлена Ассоль, то мрія героїні була не здійснена, герой надалі плавав у морі, та не знайшов споріднену душу.
Владимир Галактионович Короленко родился в 1853 году в городе Житомире. Его отец был чиновником судебного ведомства и отличался неподкупной честностью, резко выделявшей его из среды чиновников того времени. Мать писателя была дочерью помещика средней руки. В 1868 году отец Короленко умер, оставив семью без всяких средств. В это время будущий писатель был гимназистом 6 класса. Окончив гимназию в 1871 году, Короленко переехал в Петербург и поступил в технологический институт. 2 первых года в тяжелой борьбе с голодом. В 1874 году Короленко уехал в Москву, так как он перешел в Петровскую сельскохозяйственную академию, но окончить её ему не удалось, так как был исключен, а затем выслан за подачу коллективного протеста против полицейского режима, который господствовал в академии. 3 года Короленко прожил в Кронштадте под надзором полиции. В 1877 году он поступает в Петербургский горный институт, но снова высылается сначала в Глазов, потом в Березовые Починки, потом в Восточную Сибирь, и наконец в Пермь. В 1881 году, за отказ дачи присяги новому царю, Короленко был сослан в Якутию. После ссылки Короленко переехал в Нижний Новгород, где и прожил оставшиеся 10 лет жизни.
Випадковістьі неминучість…Саме вони іноді вирішують та з’єднують серця і долі двох людей. Простий збіг обставин – але «Ґрей і Ассоль знайшли одне одного вранці літнього дня, повного неминучості».
Ще з дитинства Ассоль відчула на собі громадську думку: в неї «кидали грязюкою і дражнили», її цуралися та били, принижували; Була самотня, дивакувата для інших, проте віддана своїй «Пурпуровій мрії».
Стосовно Артура Ґрея: «Він народився капітаном, хотів бути ним та став ним». «Ґрей ішов до мети зі зціпленими зубами та зблідлим обличчям», «він мовчки зносив глум, знущання й неминучу лайку» до того часу, поки не став капітаном).
Якби Артур не вирішив цієї ночі порибалити у тому лісі, де спала стомлена Ассоль, то мрія героїні була не здійснена, герой надалі плавав у морі, та не знайшов споріднену душу.