Пройшло вже сто тридцять років, як у битві під Гастінгсом в 1066 норманнський герцог Вільгельм Завойовник отримав перемогу над англосаксами і заволодів Англією. Для англійського народу настали важкі часи. Король Річард Левине Серце не повернувся з останнього хрестового походу. Його захопив в полон герцог Австрійський. Тим часом брат короля, принц Джон, збирає собі прибічників, плануючи у випадку смерті Річарда захопити престол. Хитрий інтриган, принц Джон сіє сумнів по всій країні, розпалюючи давню ворожнечу між саксами і норманами. У гордого пана Седрика Ротервудського не зникає надія скинути норманське ярмо і відродити колишню могутність саксів, поставивши на чолі визвольного руху нащадка королівського роду Ательстана Конінгсбургського. Однак тупуватий і неповороткий сер Ательстан у багатьох викликає недовіру. Щоб надати більшої важливості, Седрик мріє одружити Ательстана на своїй вихованці, леді Ровені, останній представниці роду короля Альфреда. Коли цим планам заважає любов леді Ровени до його сина, Уілфреда Айвенго, впертий тан, недаремно названий за свою відданість справі, Саксом, вигнав сина з рідного дому і позбавив спадку. І ось Айвенго в одязі пілігрима таємно повертається з хрестового походу додому. Недалеко від батькового замку його наздоганяє загін командира ордену тамплієрів Бріана де Буагільбера, який їде на лицарський турнір в Ашбі де ля Зуш. Заставши в дорозі негоду, він вирішує просити в Седрика переночувати. Гостинний дім благородного тана відкритий для всіх, навіть для єврея Ісаака з Йорку, який приєднується до гостей вже під час трапези. Буагільбер, також побувавший в Палестині, хвалиться за столом своїми подвигами в ім’я Гробу Господнього. Пілігрим захищає честь Річарда і його хоробрих воїнів і від імені Айвенго, уже раз перемігшого храмовника на поєдинку, приймає виклик на бій. Коли гості розходяться по своїх кімнатах, пілігрим радить Ісааку непомітно покинути дім Седрика — він почув, як Буагільбер віддавав слугам наказ схопити єврея, тільки як подальше від’їдуть від замку. Проникливий Ісаак, побачивши під одягом пілігрима шпори, в подяку дає йому записку до родича-купця, в якій просить дати пілігриму обладунки і бойового коня. Турнір при Ашбі, зібрав все англійське лицарство, та ще й сам принц Джон, був суддею. Лицарі-організатори турніру, в тому числі і Бріан де Буагільбер, з впевненістю отримували одну перемогу за другою. Але коли, здавалося, ніхто більше не насмілиться виступити проти них і хід турніру вирішений, на арені з’явився новий учасник з девізом «Позбавлений Спадку» на щиті, який безстрашно викликав на смертельний бій самого храмовника. Декілька разів сходяться супротивники, і списи їх розлітаються уламками. Всі симпатії глядачів на боці відважного незнайомця — і його супроводжує удача: Буагільбер падає з коня, і поєдинок визнають закінченим. Тоді лицар Позбавлений Спадку б’ється по черзі з усіма зачинщиками турніру і рішуче бере над ними гору. Як переможець, він повинен вибрати королеву любові та краси, і, граціозно схиливши спис, незнайомець кладе вінець до ніг прекрасної Ровени.
Древний Китай – одна из древнейших стан мира, наряду с такими государствами, как Египет, Индия и Междуречье, появившаяся в V-III тыс. до н.э невозможно описать искусство Древнего Китая кратко, слишком много открытий эта великая страна подарила миру. Искусство Древнего Китая, прежде чем достичь своего расцвета тяжелый длительный путь с взлетами и падениями. Связано это с теми историческими событиями, которые происходили в стране. Если в искусстве Древнего Китая даже кратко попытаться перечислить те открытия, которые оно подарило миру, сделать это будет не просто и список получится длинным. Многие вещи, которыми мы привыкли пользоваться каждый день, и без которых просто невозможно будет обойтись, были изобретены тысячелетия назад в Китае. Это бумага, бумажные деньги, шелк, компас, чай, фарфор, чернила. Долгое время Китай был закрытой страной для иностранцев, и многие изобретения стали только много позже доступны миру. Насколько Китай опередил другие страны в развитии, говорит тот факт, что компасом стали пользоваться в Европе в 12-13-х веках, а в Китае он был известен еще до нашей эры. Искусство Древнего Китая, кратко говоря, стало формироваться примерно во II тыс. до н.э. Своего расцвета оно достигло во времена объединения двух великих династий - Цинь и Хань. Одной их особенностей культуры Китая стало ее непрерывное развитие при сохранении традиций древности. Даже несмотря на тяжелые, темные периоды в истории Китая, его культура продолжала жить и развиваться. Еще одной особенностью искусства Древнего Китая является то, что на первое место в ней ставится не человек, а природа. В этом Китай сильно отличается от Европы. Живопись Древнего Китая является величайшим образцом культуры. Традиционно в Китае были наиболее популярны портретная живопись, живопись цветов и птиц, горная живопись и живопись растений. Тонкие, точные штрихи кистью, великолепно подобранные цвета, верность традиции – все это делает искусство живописи Китая образцом для подражания. Архитектура Древнего Китая представлена и монументальными сооружениями (храм Неба) и целыми комплексами зданий. Для архитектуры Китая обычным является сочетание величественности постройки и одновременно изящности. Из трех видов искусства – поэзии, танца и музыки, китайцы самым искренним жанром считали именно музыку. Культура и искусство Древнего Китая оказали неоценимое воздействиена развитие остальных стран Востока и Европы.
С) (7 1/2+(-6 5/7)):2=11/28