На відміну від нового європейського, старогрецький театр не був місцем, куди можна було піти в будь-який день і, заплативши за квиток, подивитися обрану з репертуару п'єсу. В театрі Діоніса грали два рази на рік – на Діонісії і на Линнеи. Трагедії ставилися на святкування Великих Діонісій у формі драматичного змагання. Три поета пропонували три трилогії, як правило, міфологічні сюжети, по закінченні яких – на десерт – гралася легка і забавна «сатировская» драма. Журі обирало і нагороджувало кращу трилогію. Перемога була великою честю не тільки для драматурга і для головного актора, але і для хорега – спонсора постановки, найчастіше одного з міських багатіїв. Нагородою був бронзовий триніжок. Спонсор – переможець раскошеливался вдруге і ставив за такої нагоди пам'ятник – зазвичай мармуровий постамент для виграного триніжка з різними гордими написами. (Дві колони над Театром під стіною Акрополя, монумент Трасила перед гротом Діоніса і монумент Лисикрата і є такі пам'ятники. ) Трагедії і комедії писалися завжди у віршах, а їх постановки були прикладом синтетичного мистецтва, поєднуючи поетичне слово, музику, танець і живопис. У п'єсі завжди брав участь хор. Всі ролі грали тільки чоловіки і лише в масках. Спектакль йшов на круглій «орхестре» і на «проскении» , за якими було будівля скени» (сцени) , що служило декорацією. Відвідування театру вважалося виконанням важливого громадянського обов'язку. У період розквіту грецької демократії держава платила йде в театр простому народу мінімальну денну платню, щоб він не шкодував про пропущеної роботі. Керівники держав і філософи вважали, що відвідування театру очищає і гармонізує душі, робить громадян краще і навіть здоровіше. Три великих класика – Есхіл, Софокл та Евріпід – написали кожен приблизно по сто трагедій. Есхіл і Софокл майже завжди вигравали у драматичному змаганні, а Евріпід майже завжди програвав. Зате Еврипід виграв у майбутньому. Від Есхіла і Софокла до наших днів дійшло за сім трагедій, а від Евріпіда - сімнадцять. Сучасний театр не терпить глухоти. Нові режисерські рішення. Нові ідеї, що виникають у чиїйсь свідомості і миттєво приймають сценічні форми. Деякі готові дотримуватися класики, інші бажають текстової свіжості. Але навіть люди, що не працюють над новими п'єсами і тим більше не пишуть їх, привносять в старе щось своє, по можливості роблячи його оригінальним. Звідси деякі тенденції сучасного російського театру. В даний час глядач може гати в театрі безмежність і різноманіття, множинність. Театр постійно новий і свіжий. Режисери бажають увійти в історію і тому намагаються створити щось цікаве, оригінальне
На відміну від нового європейського, старогрецький театр не був місцем, куди можна було піти в будь-який день і, заплативши за квиток, подивитися обрану з репертуару п'єсу. В театрі Діоніса грали два рази на рік – на Діонісії і на Линнеи. Трагедії ставилися на святкування Великих Діонісій у формі драматичного змагання. Три поета пропонували три трилогії, як правило, міфологічні сюжети, по закінченні яких – на десерт – гралася легка і забавна «сатировская» драма. Журі обирало і нагороджувало кращу трилогію. Перемога була великою честю не тільки для драматурга і для головного актора, але і для хорега – спонсора постановки, найчастіше одного з міських багатіїв. Нагородою був бронзовий триніжок. Спонсор – переможець раскошеливался вдруге і ставив за такої нагоди пам'ятник – зазвичай мармуровий постамент для виграного триніжка з різними гордими написами. (Дві колони над Театром під стіною Акрополя, монумент Трасила перед гротом Діоніса і монумент Лисикрата і є такі пам'ятники. ) Трагедії і комедії писалися завжди у віршах, а їх постановки були прикладом синтетичного мистецтва, поєднуючи поетичне слово, музику, танець і живопис. У п'єсі завжди брав участь хор. Всі ролі грали тільки чоловіки і лише в масках. Спектакль йшов на круглій «орхестре» і на «проскении» , за якими було будівля скени» (сцени) , що служило декорацією. Відвідування театру вважалося виконанням важливого громадянського обов'язку. У період розквіту грецької демократії держава платила йде в театр простому народу мінімальну денну платню, щоб він не шкодував про пропущеної роботі. Керівники держав і філософи вважали, що відвідування театру очищає і гармонізує душі, робить громадян краще і навіть здоровіше. Три великих класика – Есхіл, Софокл та Евріпід – написали кожен приблизно по сто трагедій. Есхіл і Софокл майже завжди вигравали у драматичному змаганні, а Евріпід майже завжди програвав. Зате Еврипід виграв у майбутньому. Від Есхіла і Софокла до наших днів дійшло за сім трагедій, а від Евріпіда - сімнадцять. Сучасний театр не терпить глухоти. Нові режисерські рішення. Нові ідеї, що виникають у чиїйсь свідомості і миттєво приймають сценічні форми. Деякі готові дотримуватися класики, інші бажають текстової свіжості. Але навіть люди, що не працюють над новими п'єсами і тим більше не пишуть їх, привносять в старе щось своє, по можливості роблячи його оригінальним. Звідси деякі тенденції сучасного російського театру. В даний час глядач може гати в театрі безмежність і різноманіття, множинність. Театр постійно новий і свіжий. Режисери бажають увійти в історію і тому намагаються створити щось цікаве, оригінальне
10x-3x=24-3
7x=21
x=3
8x+10-3x-18=9x+8
-8-8=9x-5x
4x=-16
x=-4