Але Петро прозрів. Він не став зрячим, але перестав відчувати себе нещасним. Цьому допоміг дядько Максим, старий боєць, який знав, що справжня життя не животіння, що не спокій, а праця і боротьба. «Він мріяв для Петра нема про спокої, а про можливу повноти життя». Повнота життя лише в єднанні з людьми. І Максим посилає в подорож з жебраками сліпцями.«Я хотів, щоб ти відчував чуже горе і перестав так носитися зі своїм ...». І Петро «дізнався горе, сліпе і зряче, від якого не раз боляче стискалося серце ... Очі його ставали як і раніше чистими і як і раніше незрячими. Але душа, безсумнівно, зцілилася ». Зцілених душа відкрила сліпому музиканту глибину «життєвої правди, зробила його музичний талант потрібним людям. «І кожне серце тремтіло, неначе він стосувався його своїми швидко біжать руками». Така ця повість про сліпого музиканта, повчальна для кожного. Щастя в подоланні егоїзму, в любові до людей, у праці та творчості на загальне
Пошаговое объяснение:
54/100