У кожної людини є щось своє, найсвятіше, у душі. Для неї воно настільки величне, що навіть думкою не осягнути. Таким було ставлення до рідної землі неперевершеного Поета від Бога Тараса Шевченка. Кобзар безмежно любив і своїх пращурів, і своїх сучасників, і майбутнє покоління роду українського. Та любити, щиро вболіваючи за долю співвітчизників — це одне, інша ж справа — поетичним гарячим словом пробуджувати їх та спонукати до боротьби за краще життя, за щасливу долю. Але, щоб тебе почули, треба, я гадаю, самому мати чітке уявлення про це «краще життя». І Т. Шевченко, сягаючи мріями до наших днів, у своїх тво¬рах протягом усього життя розкриває власний ідеал щасливого суспільства, української нації. Треба зазначити, що погляди поета на майбутнє рідного краю зазнали великої еволюції. Так, у перших своїх історичних творах «Б'ють пороги», «Іван Підкова», «Гамалія», «Тарасова ніч» Шевченко, пропагуючи волю, уявляв її у вигляді старої козаччини. Але в подальших поезіях все частіше звучить ідея знищення кріпацтва і врешті-решт виливається у розуміння неминучого повалення самодержавства. Це переконання ми виразно чуємо з рядків «Гайдамаків», «Холодного Яру», «Сну» («У всякого своя доля»), «Великого льоху», «Кавказу» тощо. Та ось поет перебуває три роки на Україні (1843, 1844, 1845) — і його твори збагачуються полум'яними мріями про майбутнє свого народу. Найвизначнішим із них став безсмертний «Заповіт», написаний 25 грудня 1845 року. Я не випадково написала «безсмертний», бо кожне покоління українців сприймає цей вірш як гімн національній волі, а воля — безсмертнаї У «Заповіті» Шевченко вперше закликає до збройного повстання і повалення існуючого ладу і вперше висловлює сподівання на зміну суспільного ладу та ідею «сім'ї вольної, нової». І вже пізніше, у 185?році, у присвяченому Щепкіну творі «Неофіти» Кобзар прорікає: «Окують царей неситих В залізнії пута», бо «Уже встає святая зоря». Поет визнає знищення царизму таким же неминучим, як неминуче на¬стає день після сходу сонця:
G64,1
Пошаговое объяснение: