Стоял неимоверно жаркий августовский день. Бейкер-стрит была
раскалена, как печь, и ослепительный блеск солнца на желтом кирпиче дома
напротив резал глаза. Трудно было поверить, что это те самые стены,
которые так мрачно глядели сквозь зимний туман. Шторы у нас были
наполовину спущены, и Холмс, поджав ноги, лежал на диване, читая и
перечитывая письмо, полученное с утренней почтой. Сам я за время службы в
Индии привык переносить жару лучше, чем холод, и тридцать три градуса выше
нуля не особенно меня тяготили. Но в утренних газетах не было ничего
интересного. Сессия парламента закрылась. Все уехали за город, и я начал
тосковать по полянам Нью-Фореста и по каменистому пляжу Саутси. Однако
истощенный банковский счет заставил меня отложить отпуск, а что касается
моего друга, то ни сельская местность, ни море никак не привлекали его.
Ему нравилось затаиться среди пяти миллионов людей, перебирая их своими
щупальцами и чутко ловя каждый слух или подозрение о неразгаданном
преступлении. Любви к природе не нашлось места среди множества его
достоинств, и он изменял себе лишь тогда, когда оставлял в покое
городского злодея и начинал выслеживать его деревенского собрата.
Увидев, что Холмс слишком поглощен чтением, чтобы беседовать со мной,
я отбросил скучную газету и, откинувшись на спинку кресла, погрузился в
размышления. Внезапно голос моего друга прервал их.
- Вы правы, Уотсон, - сказал он. - Это совершенно нелепый
решать споры.
- Совершенно нелепый! - воскликнул я и, внезапно поняв, что он угадал
мою невысказанную мысль, подскочил в кресле и в изумлении уставился на
него.
- Что это. Холмс? - вскричал я. - Я просто не представляю себе, как
это возможно.
Он от души рассмеялся, видя мое недоумение.
- Помните, - сказал он, - не так давно, когда я прочел вам отрывок из
рассказа По, в котором логически рассуждающий наблюдатель следит за
внутренним ходом мыслей своего собеседника, вы были склонны рассматривать
это просто как tour de force[1] автора. Я же сказал, что постоянно
занимаюсь тем же, но вы мне не поверили. - Ну что вы! - Возможно, вы не
выразили этого словами, дорогой Уотсон, но бровями выразили несомненно.
Итак, когда я увидел, что вы отложили газету и задумались, я был рад
возможности прочитать ваши мысли и под конец ворваться в них в
доказательство того, что я не отстал от вас ни на шаг.
Но я все же далеко не был удовлетворен таким объяснением.
- В том отрывке, который вы прочли мне, - сказал я, - наблюдатель
делает свои умозаключения на основании действий человека, за которым он
наблюдает. Насколько я помню, этот человек споткнулся о кучу камней,
посмотрел на звезды и так далее. Но я спокойно сидел в кресле. Какой же
ключ я мог вам дать?
- Вы несправедливы к себе. Человеку даны черты лица как средство для
выражения эмоций, и ваши верно служат вам.
- Вы хотите сказать, что прочли мои мысли по лицу?
- По лицу и особенно по глазам. Вероятно, вы сами не можете теперь
вспомнить, с чего начались ваши размышления.
- Не могу.
- Тогда я скажу вам. Отложив газету - это и было действием, которое
привлекло к вам мое внимание, - вы полминуты сидели с отсутствующим видом.
Винаходи людства
Ми оточені речами, якими повсякчас користуємося, навіть не замислюючись, звідки вони взялись, хто їх придумав і як вони змінили на краще життя людей.
Роздивись карту винаходів, уміщену на 4-му форзаці книжки. Що тебе тут здивувало? Випиши винаходи, якими ти користуєшся. Навіть у звичайному шкільному ранці можна побачити чимало винаходів. А що в ранці найголовніше? Так, книжки. Першу відому друковану книгу виготовлено не пізніше 704 року в Кореї. Папір з'явився у Китаї ще в другому столітті. Перший географічний атлас у 150 році склав давньогрецький учений Клавдій Птолемей.
Книжки ми зазвичай беремо в бібліотеці. Першій дитячій бібліотеці нині виповнюється 200 років. її відкрив у січні 1803 року в Солсбері (США) власник книгарні Калеб Бінгем. У ній налічувалося 150 томів, які могли читати діти віком від 9 до 16 років.
З пенала до нашого гурту винаходів «проситься» кулькова ручка. її винайшов угорський журналіст Ласло Біро в 1938 році, а виробництво таких авторучок почалося в Англії у 1944 році.
А ось і кросівки. Перші кросівки сучасного типу з'явилися в Німеччині 1949 року.
Вони навчилися виготовляти проколки з кісток і навіть голки з вушками. Сталося це близько 40 -- 13 тисяч років до нашої ери. Уявіть велику рибну кістку, на тупому кінці якої зроблена дірка. Звісно, такі голки часто ламалися. Тому, коли було відкрито срібло, голки почали виготовляти з нього. Але тільки з винайденням сталі (у XIV столітті) швачки отримали міцну й зручну голку. Відтоді минуло багато часу, і винайдено багато розумних швацьких машин, але без голки люди все одно не можуть обійтися.
Якось шукачі скарбів дістали із затонулого корабля дерев'яну скриню. Яке було їхнє розчарування, коли вони дістали звідти кілька тисяч голок для латання вітрил. Але якщо поміркувати, то голка -- великий скарб, подарований нам первісною людиною. її можна назвати трудівницею (скількох людей вона одягає), чарівницею (милуємося вишитими рушниками й вишиванками), лікарем (авжеж, укол -- не дуже приємна процедура, але саме він часто рятує від хвороб), музикантом (згадайте патефони, програвачі). Голка -- маленький винахід тільки за своїми розмірами. На її рахунку багато великих справ. Якщо і після цієї розповіді хтось із вас у цьому ще сумнівається, то хай спробує пришити ґудзик до сорочки без голки.
Винахід телефону
Георгій Чліянц
14 лютого 1876 р. Олександр Грехем Белл (1847-1922), професор фізіології органів мови університету Бостона, запатентував в США свій винахід - телефон.
Якщо говорити про конкретну мету винахідника, то вона з'явилася, як то кажуть, випадково. Але сама ідея створення звичного для всіх нас телефону народилася не на порожньому місці.
В 1860 р. вчитель школи для глухонімих р. Фрідріхсдорфа Пилип Рейс (1834-1874, слід зазначити, що і сам Рейс через багаторічну хворобу практично не міг говорити) в старому шкільному сараї з підручних засобів (пробка від бочки, в'язальна спиця, стара розбита скрипка, моток ізольованого дроту і гальванічний елемент) створив апарат для демонстрації принципу дії вуха.
Свій апарат він назвав "телефоном" і продемонстрував його 26 жовтня 1861 р. перед членами Фізичного суспільства Франкфурту. Справедливості ради слід помітити, що прообраз його апарату, так званий дріт", що "бурчить, за 24 роки до Рейса створив американський учений з Салема Ч. Пейдж.
Електричний телефон Рейса особливого успіху не мав. У пресі з'явилося декілька напівіронічної і напівсерйозної статі, а німецький сімейний журнал "Гартенлаубе" дав в 1863 р. його опис як іграшки. Умілий механік Альберт виготовив в різному оформленні штук 10-20 телефонів Рейса і дещо з них навіть були продані. Один з екземплярів опинився в шотландському університеті в Едінбургу, в якому у той час вчився американець англійського походження Олександр Грехем Белл.
Ознайомившися з телефоном Рейса, Белл вирішив створити апарат, що перетворює звуки на світлові сигнали. Він сподівався з його до навчити говорити глухих дітей. Будучи вихідцем з Бостона, де панував дух наживи і підприємництва, він зрозумів, що у нього під ногами багатство - треба тільки перетворити телефон з наукового апарату в апарат для практичної мети більш широкого круга споживачів. Відмовившися від "принципу Рейса", Белл повертається до основ науки про електрику - працям датського фізика Ханса Ерстеда (1771-1851) і англійського професора Майкла Фарадея (1791-1867) Правда, будучи вже знаменитим і багатим, сильно перебільшуючи, Белл якось сказав: "Я винайшов телефон завдяки своєму незнанню електротехніки. Жодна людина, хоча б елементарно знайомий з електротехнікою, ні за що б не винайшла телефону". Зерно істини в цій заяві є, оскільки його апарат був незвичайно простий, а якщо слідував би Белл всім законам електротехніки, конструкція повинна була набагато складніше...
124паены3356422нзьхнашспшп7мз7нр
Пошаговое объяснение:
нро