Млечный путь (так называется наша Галактика) выглядит как спираль, и состоит из середины в виде плотного диска и спиральных ветвей т.е. рукавов, начинающихся от центра и идущих к периферии.
Володимир галактіонович короленко в своїй повісті «сліпий музикант» намагається розкрити перед читачем горе людини, що народився сліпим. він хоче показати нам, як важко людині, яка народилася сліпою, знайти своє призначення в житті. петро представляє весь світ у звуках і відчуттях. він представляє деякі зовсім незнайомі йому поняття в звуках. але в той же час, ці ж звуки сиплються на нього з усіх боків, не відпочинку. іноді він навіть не може витримати напору емоцій. кожен новий звук зачіпав у душі петра як би окрему струнку. а якщо торкнутися відразу всі струнки, то механізм розбудовується. так було, коли він вперше вийшов на весняну природу. після цього він кілька днів був у маренні. сприймаючи кожен звук окремо, він міг скласти мелодію. а, почувши чудову гру конюха іохима і своєї мами, у нього з’явилося потяг до музики. музика — ось спосіб висловити емоції, що переповнюють його з усіх сторін. дядько максим і його сестра, мама петра, їй знайти себе в житті. та петро не без їх розуміє своє призначення. дівчинка евеліна, майбутня дружина петра, зрозуміла його і йому своєю любов’ю, ласкою, чуйністю і співчуттям. петро «носився» зі своїм горем, не знаючи і не розуміючи свого призначення в житті, однак після зустрічі з убогим і волоцюгами він розуміє, що він живе в достатку. а жебраки хоч і зрячі, але вони сидять на морозі заради копійок. це дві сюжетні лінії, без яких розповідь втратило б свій сенс. без співчуття до інших петро не зрозумів би, що він не один нещасний в цьому світі. просто є різні сторони нещасть. повість закінчується концертом, який відзначає кінець юнацтва в життя сліпого музиканта. а що виховав його дядько максим каже собі: «так він прозрів…і зуміє нагадати щасливим про нещасні.»
Вдревности татуировки, ожерелья, браслеты имели магическое значение, ими люди не столько украшали, сколько пытались защитить себя от злых сил и привлечь добрые. и лишь позднее украшения приобрели декоративное значение. но, как и любая личная вещь, они могут много рассказать о своем владельце. сначала люди украшали себя раскрасками и татуировками на теле, затем, с развитием техник обработки различных материалов, появились браслеты, кольца, подвески из дерева, металла, стекла. самым древним и распространенным украшением было ожерелье, браслеты носили на руках, ногах, на пальцах ног, повязки - на поясе и на лбу. в древности человек придавал этим предметам магическое значение: подвески к ожерельям, браслетам были амулетами, или оберегами. они использовались также для определения социального статуса: например, на острове новая гвинея головной убор из перьев попугая имел право носить только вождь. такие вещи, как палочка или кольцо, вставленные в нос, означали, что мужчина прошел обряд инициации. украшения в средние века вплоть до девятнадцатого века были сильным средством социальной дифференциации. подобно обитателям новой гвинеи, представителям «третьего сословия» в европе было запрещено носить определенные фасоны платьев и дорогие украшения. за много тысяч лет формы этих изделий остались неизменными, это те же ожерелья, кольца, браслеты, опять вошли в обиход изделия, вставляемые в тело (пирсинг), а также татуировка. сейчас им не магического значения, их выбор целиком зависит от личных вкусов, поэтому значение украшений сегодня – выражение индивидуального стиля владельца. однако и сейчас их выбор много говорит о личности и социальном статусе владельца. например, недорогие, но художественно исполненные вещи указывают на человека, умеющего ценить красоту, а не стоимость изделия, и не особого значения условностям. пристрастие к дорогим ювелирным изделиям говорит о человеке, желающем прежде всего показать свою значимость в обществе. яркая бижутерия, обильно украшающая владельца, недвусмысленно указывает на человека, стремящегося быть в центре внимания в любой компании. украшения нужны человеку для удовлетворения потребности в красоте, для подтверждения своего статуса в обществе, для выражения своего отношения к окружающим людям.
