До зустрічі з майстром
До зустрічі з майстром, життя Маргарити була абсолютно порожньою і безцільної.
«Вона казала… – розповідає майстер про їх першої зустрічі з жовтими квітами вийшла в той день, щоб я нарешті її знайшов». Інакше, Маргарита «отруїлася б, тому що життя її порожня».
Героїня у 19 років вийшла заміж за багатого і шанованої людини. Подружжя жили в красивому особняку, життям, якою була б рада будь-яка жінка: затишний будинок, люблячий чоловік, відсутність побутових турбот, Маргарита «не знала, що таке примус». Але героїня «не була щаслива жодного дня». Дуже красива. Молода жінка не бачить у своїй обивательського життя ні мети, ні сенсу. Їй важко, нудно й самотньо в своєму особняку, який все більше схожий на клітку. Її душа дуже широка, багатий внутрішній світ, і їй немає місця в сірому нудному світі обивателів, до якого належав, мабуть, і її чоловік.
Дивовижна краса, живі, «трохи косячі очі, в яких світилося «незвичайне самотність» – таке опис Маргарити в романі «Майстер і Маргарита».
Її життя без майстра – це життя шалено самотній, нещасної жінки. Маючи в своєму серці нерастраченное тепло і невгамовну енергію в душі, Маргарита не мала можливості направити її в потрібне русло.
Маргарита і Майстер
Після зустрічі з майстром Маргарита зовсім змінюється. В її житті з’являється сенс – її любов до майстра, і мета – роман майстра. Маргарита переймається ним, допомагає своєму коханому писати і вичитувати, говорить, що «в цьому романі все її життя». Вся енергія її світлої душі спрямовується на майстра і його працю. Не знала раніше побутових турбот, тут Маргарита, лише зайшовши в кімнату майстра, кидається мити посуд, готувати вечерю. Навіть дрібні побутові справи приносять їй радість поруч з коханим. Також з майстром ми бачимо Маргариту турботливою. При цьому вона дуже легко балансує між дбайливої дружини, і музи письменника. Вона розуміє і співчуває майстру, любить його, і праця всього його життя – такий вистражданий, дорогою їм в рівній мірі роман. Саме тому кохана майстра так болісно реагує на відмову їм у виданні роману. Вона вражена не менше майстра, але вміло це приховує, хоча і погрожує «отруїти критика». Вся її лють обрушиться на їх дріб’язковий світ пізніше, вже в образі відьми.
Маргарита-відьма
Щоб повернути коханого, героїня роману погоджується віддати свою душу дияволу.
Перебуваючи у страшному розпачі, Маргарита на вечірній прогулянці зустрічає Азазелло. Вона так би і проігнорувала його спроби заговорити з нею, але він зачитає їй рядки з роману майстра. Від таємничого посланця Воланда героїня отримає чарівний крем, що надає її тілу дивовижну легкість, а саму Маргариту перетворює у вільну, імпульсивну, хоробру відьму. У своєму дивовижному перетворенні, вона не втрачає почуття гумору, жартує над своїм сусідом, у якого пропадає дар мови, «обидві хороші» – кидає у вікно двом ссорящимся за не вимкнене світло жінкам на кухні.
І тут починається нова сторінка в житті Маргарити. Перш ніж потрапити на бал сатани, він, літаючи по місту, громить квартиру Латунского. Маргарита, наче розлючена фурія, б’є, ламає, затоплює водою, знищує речі критика, насолоджуючись цією втратою. Тут ми бачимо ще одну рису її характеру – прагнення до справедливості і рівновазі. Вона робить з житлом критика те, що він намагався зробити з романом, і зробив з життям його автора.
Образ Маргарити-відьми – дуже сильний, яскравий, автор не шкодує фарб і емоцій зображуючи її. Маргарита ніби скидає з себе всі пута, що заважали їй не тільки жити, але і дихати, і ставати легкою-легкої, паряться в буквальному сенсі. Розгром квартири підлого критика ще більше окрилює її перед зустріччю з майстром.
Прототип героїні
Вважається, що у Маргарити був реальний прототип. Це третя дружина Михайла Булгакова Олена Сергіївна. У багатьох біографії письменника можна зустріти те, як зворушливо Булгаков називав свою дружину «Моя Маргарита». Вона була з письменником в його останні дні, і саме завдяки їй, ми тримаємо в руках роман. В останні години чоловіка, вона, вже ледве чуючи його, правила роман під диктовку, редагувала його і майже два десятиліття боролася за те, щоб твір надрукували.
Також Михайло Булгаков ніколи не заперечував, що черпав натхнення з «Фауста» Гете. Тому своїм ім’ям і деякими рисами булгаковська Маргарита зобов’язана Гретхен Гете (Гретхен – романо-германський варіант імені «Маргарита» і його першоджерело).
Высновок
Майстер і Маргарита зустрічаються вперше тільки в 19 главі роману. А в перших варіантах твори їх взагалі не було. Але Маргарита робить цей роман живим, з ним з’являється ще одна лінія – любовна. Крім любові, героїня втілює в собі ще й співчуття і співпереживання. Вона і муза майстра, і його «таємна» турботлива дружина, і його рятівниця. Без неї твір втратило б свій гуманізм і емоційність.
Распределение температур по поверхности Земли зависит от двух факторов: от радиационного баланса и от циркуляции воздушных масс, а это значит, что температура воздуха на территории России сильно меняется по сезонам года. В связи с отрицательным радиационным балансом зимой происходит значительное выхолаживание поверхности. Расположение изотерм января на климатических картах ясно показывает, что их положение мало связано с географической широтой, т.е. с поступлением солнечной радиации. На Русской равнине изотермы проходят почти в меридиональном направлении. Это связано с поступлением на запад нашей страны морского воздуха с Атлантики. Проходя на восток над холодной поверхностью суши, он трансформируется в холодный, континентальный воздух. Над южными районами Сибири формируется область высокого давления — Азиатский максимум. Здесь с октября апрель преобладает безветренная малооблачная морозная погода. Среднеянварская температура здесь составляет -26-33°С. На Дальнем Востоке изотермы (-5-10°С) вытянуты параллельно береговой линии, что свидетельствует об отепляющем воздействии Тихого океана вдоль узкой береговой полосы. На всю остальную территорию Дальнего Востока зимой распространяется холодный и сухой воздух из Азиатского максимума. Самые низкие температуры в январе наблюдаются в Оймяконе и Верхоянске (-50°С). Здесь располагается полюс холода Северного полушария. Положительные средние температуры в январе зарегистрированы только на Черноморском побережье Кавказа. Летом изотермы на всем протяжении имеют почти широтное направление. Это значит, что на летний температурный режим в большей степени влияет солнечная радиация, чем циркуляция воздушных масс. Самые низкие средние температуры июля в России зарегистрированы на территории арктических островов (около 0°С), а самые высокие — на территории Прикаспийской низменности (+25°С). Особенности температурного режима отдельных районов России обуславливают разную степень континентальности климата, которую характеризует годовая амплитуда температур. Если у западных границ России она составляет 25°С, то на юге Западной Сибири — около 40°С, а на юге Восточной Сибири и на Северо-Востоке Сибири — около 60°С, на Камчатке — менее 20°С. Наибольшей степенью континентальности климата в России отличаются районы Забайкалья, Средней и Северо-Восточной Сибири.
Распределение осадков на территории России зависит от следующих факторов: циркуляции воздушных масс, рельефа и температуры воздуха. Наибольшее количество осадков в стране выпадает на Русской равнине. Они приносятся западными ветрами с Атлантического океана круглый год. При продвижении на восток, с удалением от Атлантики годовая сумма осадков уменьшается (Русская равнина — до 900 мм, Западная Сибирь — до 600 мм, Восточная Сибирь — до 400 мм). На Дальнем Востоке количество осадков увеличивается. Это связано с деятельностью летнего муссона приносящего с Тихого океана влажные воздушные массы. Основная масса осадков в России на равнине выпадает между широтами 55° и 65°. К северу и югу от этой полосы количество осадков уменьшается. Арктический воздух, характеризующийся низкими температурами, содержит мало влаги, а в южных районах страны преобладают континентальные воздушные массы, отличающиеся сухостью. В горах, обращенных навстречу влажным ветрам, осадков выпадает больше, чем на равнине. Климатические особенности любой местности зависят не только от количества выпавших осадков, но и от испарения. Отношение годового количества осадков к испаряемости называется коэффициентом увлажнения (К). Если он равен единице, т.е. при равенстве годовых осадков и испаряемости, увлажнение территории можно определить как достаточное. Если К больше единицы, то увлажнение избыточное, а если К меньше единицы — недостаточное. Коэффициент увлажнения выражает соотношение тепла и влаги на той или иной территории и является одним из важных климатических показателей. В зависимости от значения коэффициента увлажнения в России выделяются следующие зоны увлажнения: 1. влажная (К больше 1) 2. засушливая (К меньше 1) а) слабозасушливая; б) засушливая. 3. Сухая (К значительно меньше 1) Наиболее значительная часть территории России влажная. Часть территории Южной и Восточной Сибири, а также юга Русской равнины можно отнести к слабозасушливой. Засушливые и сухие территории занимают значительно меньшую часть территории России. Минимальное значение коэффициента увлажнения приходится на полупустынные районы Прикаспийской низменности.
Тут можно поделить все числа ,но будет деление с остатком. Без остатка получается:
15+20+25+30+35=125 Я поняла это задание так♀️