Нещодавно здавалося, що все на свiтi так легко i просто. Ось твiй дiм, твоя школа, твої друзi. У тебе немає жодної хвилини вiльної. Поки що ти - дитя, тому й не замислюєшся над тим, чи радiсно, щасливо тобi жити у свiтi, повному тривог, сльоз, розчарувань. Але час, як вiдомо, невпинно лине вперед, летить, як швидкий потяг у незвiдану далину.I ось ти вже дорослий. Одразу ж з’являються звiдкись проблеми, невирiшенi питання, i все це змушує нервувати, непокоїтись, тривожитись. Ти стаєш неурiвноваженим, а, часом, навiть, злим. Це природно, бо ти вступаєш у зовсiм новий для тебе свiт, свiт Дорослих. Чомусь одразу закiнчується безтурботне, радiсне дитяче життя… I ти починаєш розумiти, що воно вже не повернеться. Нiколи…Тобi здається, що разом iз дитинством вiдiйшло у вiчне минуле i щастя. I тобi хотiлось би зупинити тi прекраснi хвилини, хотiлось би, щоб вони тривали вiчно, щоб повернулось щасливе дитинство, а ти лишався назавжди щасливим дитям. Але, на жаль, ця сторiнка твого життя вже перегорнута, i, як би ти не кричав, бажаючи зупинити ту щасливу мить, тебе нiхто не почує, а слова твої назавжди лишаться беззвучними нотами, якi розтануть у всесвiтi, не почутi нiким i нiчим.Поступово ти починаєш вiдчувати вiдчай, ти думаєш, що твоє щастя нiколи не прийде до тебе. Ти звикаєш до цiєї думки i тодi… перетворюєшся на людину, яка вже нiчого не чекає вiд життя i не вiрить, що все ж є воно, щастя. I тодi…мре, вiддавши душу дияволовi. Хлопець погодився, бо вважав, що це його останнiй порятунок. Але ж не знав вiн, як помилявся. Юнак уже так звик до свого безрадiсного i безбарвного життя, що зовсiм забув, що означає - бути щасливим. I прожив вiн усе своє життя, так i не побачивши i не вiдчувши нiчого прекрасного. Мабуть, не судилося його вустам вимовити: “Щаслива мить, зупинись!”Ось така сумна легенда про людину, яка не вiрила у власнi сили i не проростила у своїй душi хоча б тендiтнi пагiнцi надiї на щастя. Мабуть, не згадались йому Лесинi слова: “Без надiї таки сподiваюсь!” Юнак нiчого не робив для того, щоб бути щасливим, його душа завмерла, лише iнколи спалахував вогник надiї на те, що вiн подивиться скоро, незабаром на годинник i вимовить магiчнi слова, але був той вогник дуже слабким i безвольним, що майже одразу згасав, перетворювався на попiл. Чи можна бути таким? Нi! Адже з’явився ти на свiт, щоб жити, дiяти, творить; радiти i сумувати, з усмiшкою на вустах зустрiчати своє щастя.Ти повинен вiрити у своє радiсне, тепле i сонцесяйне майбутнє. Повинен боротися за нього, ти повинен вболiвати за своє щастя. Так, ти повинен…I неодмiнно воно, це жадане щастя, прийде до тебе. Воно увiйде у твою душу тодi, коли ти цього i не чекаєш. Воно розмалює твоє життя яскравими фарбами, вiд чого ти засяєш i полетиш на крилах щастя далеко-далеко, туди, де iснуватимеш тiльки Ти i твiй казковий щасливий Свiт. Свiт щастя…Звичайно, у кожного вiн свiй. Хтось любить грошi, коштовнi речi, палаци-хороми; хтось любить зверхнiсть, любить бути головним, iнший чекає вiд життя тепла, сiмейного затишку. У всiх – своя щаслива мить.А у мене – дитинство, все ж дитинство, як же хороше почувалося менi там!Ще донедавна здавалося, що все в життi так легко i просто…
История Московского Кремля тесно переплетена с важнейшими событиями жизни русского государства. В 12 в. Москва представляла собой маленькое поселение, форпост, защищавший путь к древнему Владимиру. Первую деревянную крепость-кремль (от греч. «кремнос» – «крутой берез реки», «скала») выстроили в 1156 по повелению князя Юрия Долгорукого. Выбор места был продиктован стратегическими соображениями: Кремль на высоком холме при впадении р.Неглинной в р.Москву должен был защищать устья двух судоходных рек – Яузы и Всходни. Не последнюю роль сыграла и красота места. Кремлевский холм был покрыт густым бором, а перед ним расстилались живописные луга, перерезанные петлями рек. Самый древний Кремль занимал небольшую территорию ок. 3–4 га. Кроме деревянных стен, ее защищали рвы и земляные валы.Московский князь Иван Калита (1320–1340-е годы), получивший титул великого князя, значительно расширил Кремль. Внутри новой крепости, обнесенной дубовыми стенами, он основал Соборную площадь, образованную тремя каменными храмами: Успенским собором (1327), церковью Иоанна Лествичника с колокольней (1329) и Архангельским собором (1333). В княжении Ивана Калиты был также построен каменный храм на Бору.При великом князе Дмитрии Донском дубовые стены города были заменены на белокаменные (1366–1368), и Кремль стал первым каменным градом Московского государства. Известно, что новые укрепления имели шесть проездных башен и три глухих круглых угловых башни. В этот период площадь Кремля увеличилась почти до современных размеров. В 1365 вблизи нынешних ворот глава Русской православной церкви митрополит Алексий основал Чудов монастырь. В этот же период на месте современного Большого Кремлевского дворца выстроили великокняжеский терем. В 1393 по заказу вдовы Дмитрия Донского в системе дворца была заложена каменная церковь Рождества Богородицы. Остатки этого дворцового храма являются материальным свидетельством о самой древней фрагментарно дошедшей до нашего времени каменной кремлевской постройке. В 1407 вдова Дмитрия Донского, принявшая постриг под именем Евдокии, основала женский Вознесенский монастырь с соборным храмом Вознесения, расположившимся непосредственно вблизи Чудова.
наклоны головы вперед-назад на 4 счета (8-12 раз); наклоны головы вправо и влево на 4 счета (8-12 раз); повороты головы в стороны на 4 счета (8-12 раз); вращение головой по кругу по 2 раза в обе стороны; руки к плечам, вращение плечами вперед-назад на 4 счета (8-12 раз); разминка запястий – вращение в обе стороны по 2-4 раза; разминка локтей – вращение в обе стороны по 4 раза; вращение в пояснице по кругу по 2-4 раза в каждом направлении; наклоны туловища вперед-назад на 4 счета (8 раз); наклоны туловища вправо-влево на 4 счета (8 раз); разминка голеностопных суставов – вращение по и против часовой стрелке по 4 круга в каждую сторону; аналогичная разминка для тазобедренных суставов; руки поставить над коленями и выполнять вращение в коленном суставе по 2-4 круга в каждом направлении; выполнение классических выпадов вперед – по 8 раз для каждой ноги; наклоны головы вперед-назад на 4 счета (8-12 раз); наклоны головы вправо и влево на 4 счета (8-12 раз); повороты головы в стороны на 4 счета (8-12 раз); вращение головой по кругу по 2 раза в обе стороны; руки к плечам, вращение плечами вперед-назад на 4 счета (8-12 раз); разминка запястий – вращение в обе стороны по 2-4 раза; разминка локтей – вращение в обе стороны по 4 раза; вращение в пояснице по кругу по 2-4 раза в каждом направлении; наклоны туловища вперед-назад на 4 счета (8 раз); наклоны туловища вправо-влево на 4 счета (8 раз); разминка голеностопных суставов – вращение по и против часовой стрелке по 4 круга в каждую сторону; аналогичная разминка для тазобедренных суставов; руки поставить над коленями и выполнять вращение в коленном суставе по 2-4 круга в каждом направлении; выполнение классических выпадов вперед – по 8 раз для каждой ноги; махи ногами – по 10-15 махов для каждой ноги. <span class="_wysihtml5-temp-placeholder"></span>
твоя школа, твої друзi. У тебе немає жодної хвилини вiльної. Поки що ти
- дитя, тому й не замислюєшся над тим, чи радiсно, щасливо тобi жити у
свiтi, повному тривог, сльоз, розчарувань. Але час, як вiдомо, невпинно
лине вперед, летить, як швидкий потяг у незвiдану далину.I ось ти вже дорослий. Одразу ж з’являються звiдкись проблеми,
невирiшенi питання, i все це змушує нервувати, непокоїтись, тривожитись.
Ти стаєш неурiвноваженим, а, часом, навiть, злим. Це природно, бо ти
вступаєш у зовсiм новий для тебе свiт, свiт Дорослих. Чомусь одразу
закiнчується безтурботне, радiсне дитяче життя… I ти починаєш
розумiти, що воно вже не повернеться. Нiколи…Тобi здається, що разом iз дитинством вiдiйшло у вiчне минуле i щастя. I
тобi хотiлось би зупинити тi прекраснi хвилини, хотiлось би, щоб вони
тривали вiчно, щоб повернулось щасливе дитинство, а ти лишався назавжди
щасливим дитям. Але, на жаль, ця сторiнка твого життя вже перегорнута,
i, як би ти не кричав, бажаючи зупинити ту щасливу мить, тебе нiхто не
почує, а слова твої назавжди лишаться беззвучними нотами, якi розтануть
у всесвiтi, не почутi нiким i нiчим.Поступово ти починаєш вiдчувати вiдчай, ти думаєш, що твоє щастя нiколи
не прийде до тебе. Ти звикаєш до цiєї думки i тодi… перетворюєшся на
людину, яка вже нiчого не чекає вiд життя i не вiрить, що все ж є воно,
щастя. I тодi…мре, вiддавши душу дияволовi. Хлопець погодився, бо вважав, що це його
останнiй порятунок. Але ж не знав вiн, як помилявся. Юнак уже так звик
до свого безрадiсного i безбарвного життя, що зовсiм забув, що означає -
бути щасливим. I прожив вiн усе своє життя, так i не побачивши i не
вiдчувши нiчого прекрасного. Мабуть, не судилося його вустам вимовити:
“Щаслива мить, зупинись!”Ось така сумна легенда про людину, яка не вiрила у власнi сили i не
проростила у своїй душi хоча б тендiтнi пагiнцi надiї на щастя. Мабуть,
не згадались йому Лесинi слова: “Без надiї таки сподiваюсь!” Юнак нiчого
не робив для того, щоб бути щасливим, його душа завмерла, лише iнколи
спалахував вогник надiї на те, що вiн подивиться скоро, незабаром на
годинник i вимовить магiчнi слова, але був той вогник дуже слабким i
безвольним, що майже одразу згасав, перетворювався на попiл. Чи можна
бути таким? Нi! Адже з’явився ти на свiт, щоб жити, дiяти, творить;
радiти i сумувати, з усмiшкою на вустах зустрiчати своє щастя.Ти повинен вiрити у своє радiсне, тепле i сонцесяйне майбутнє. Повинен
боротися за нього, ти повинен вболiвати за своє щастя. Так, ти
повинен…I неодмiнно воно, це жадане щастя, прийде до тебе. Воно увiйде у твою
душу тодi, коли ти цього i не чекаєш. Воно розмалює твоє життя яскравими
фарбами, вiд чого ти засяєш i полетиш на крилах щастя далеко-далеко,
туди, де iснуватимеш тiльки Ти i твiй казковий щасливий Свiт. Свiт
щастя…Звичайно, у кожного вiн свiй. Хтось любить грошi, коштовнi речi,
палаци-хороми; хтось любить зверхнiсть, любить бути головним, iнший
чекає вiд життя тепла, сiмейного затишку. У всiх – своя щаслива мить.А у мене – дитинство, все ж дитинство, як же хороше почувалося менi там!Ще донедавна здавалося, що все в життi так легко i просто…