Всего на одной кости 6 граней, то есть 6 исходов при бросании одной кости, результатом от 1 до 6. Если бросаем две кости, то может выпасть от 1 до 6 на одной, и на другой также, то есть 6^2 = 36 исходов. Существует всего 36 исходов при бросании двух костей.
Не менее 8 очков означает что в сумме должно выпасть 8 и более. То есть следующие результаты: 1 -- 2 + 6; 2 -- 3 + 5; 3 -- 4 + 4; 4 -- 5 + 3; 5 -- 6 + 2;
Считается, что Толстой назвал свой рассказ именно так в качестве своеобразного ответа одноимённой поэме Пушкина "Кавказский пленник". В отличие от романтического стиля Пушкинской поэмы, Толстой пытался показать истинные суровые нравы горцев. Также есть мнение, что Толстой хотел подчеркнуть ключевую роль Жилина в подготовке и осуществлении побега из плена. В то время, как другой узник, Костылин, просто смирился со своей участью и даже не думал, что нужно попробовать что-то менять, Жилин постоянно ищет пути побега. Именно поэтому рассказ называется "Кавказский пленник", а не "Кавказские пленники", например.
Бароко (від італ. barоссо, фр. baroque — дивний, неправильний) — літературний стиль у Європі кінця XVI, XVII й частини XVIII ст. Термін «бароко» перейшов до літературознавства з мистецтвознавства на через загальну схожість у стилях образотворчих мистецтв і літератури тієї доби. Вважають, що першим термін «бароко» щодо літератури використав Фрідріх Ніцше. Цей художній напрям був спільним для переважної більшості європейських літератур. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та закономірність буття й безмежні можливості людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії. Для бароко як стилю, породженого перехідною добою, характерним є руйнування антропоцентричних уявлень доби Відродження, домінування божественного начала в його художній системі. У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої самотності, «покинутості» людини в поєднанні з постійним пошуком «втраченого раю». У цих пошуках митці бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і дияволом. Характерними ознаками цього напрямку були також відродження античної культури і спроба поєднання її з християнською релігією. Одним із панівних принципів естетики бароко стала ілюзорність. Митець своїми творами повинен був створювати ілюзію, читача треба буквально приголомшити, змусити його дивуватися за до введення до твору дивних картин, незвичних сцен, нагромадження образів, красномовства героїв. Поетика бароко характеризується поєднанням релігійності та світськості в межах одного твору, наявністю християнських та античних персонажів, продовженням і запереченням традицій Відродження. Однією з основних рис барокової культури є також синтез різних видів і жанрів творчості. Важливий художній засіб у літературі бароко — це метафора, яка є основою для вираження всіх явищ світу і сприяє його пізнанню. У тексті барокового твору відбувається поступовий перехід від прикрас і деталей до емблем, від емблем до алегорій, від алегорій до символу. Цей процес поєднується з баченням світу як метаморфози: поет повинен проникнути в таємниці безперервних змін життя. Герой барокових творів — здебільшого яскрава особистість із розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо обдарований і дуже часто шляхетний у своїх вчинках. Стиль бароко увібрав у себе філософські й морально-етичні уявлення про навколишній світ і місце людської особистості в ньому. Серед найвизначніших письменників європейського бароко — іспанський драматург П. Кальдерой, італійські поети Маріно і Тассо, англійський поет Д. Донн, французький романіст О. д'Юрфе та деякі інші. Барокові традиції знайшли подальший розвиток у європейських літературах ХІХ-ХХ ст. У XX ст. з'явилася й літературна течія необароко, яку пов'язують із авангардною літературою початку XX ст. та постмодерною кінця XX ст.
