вот этот твор
ОЛЕКСАНДР КОПИЛЕНКО
ІЗ ЗБІРКИ «ЯК ВОНИ ПОЖИВАЮТЬ»
ДИВОВИЖНА ДРУЖБА Люблю я бродити по лісі, слухати зелений шум дерев, коли здається, що кожне дерево шумить на свій мотив, на свій лад. Сосна сухо виспівує вгорі, бо крізь віти її з присвистом пролітає вітер. Дуб густо шелестить, наче з металевим гудінням. Ніжно, мрійно ворушать своїм листячком осика і верба...
Ось чому я не пропускаю можливості побувати в лісі у знайомого лісника. Там я всі стежки і всі чудові галявинки знаю.
Приїхав до нього цього літа і був вражений дивовижною дружбою.
Лісник знайшов лисячу нору, розкопав її і забрав лисенят. Одвіз він їх у зоопарк, а собі одного залишив. Лисеня стало зовсім ручним, стрибало людям на руки, а особливо любило свого господаря. Коли вже лисеня підросло, довелося посадити його на цеп у дворі. А щоб собаки його не розірвали — обгородити дротяною сіткою...
Ми знаємо казочку про те, що лисиця впіймала півня і понесла кудись світ за очі, щоб поласувати курятиною. Насилу півень обманув ту лисицю... Та відомо ж і те, що ніколи не пропустить лисиця можливості вкрасти курку, особливо взимку.
А тут я натрапив на зовсім інше... Повів мене мій знайомий лісник показати своє лисеня. А воно вже й величеньке. Кинулося до свого господаря, скавчить стиха, лащиться.
За нами вбігло рябеньке кошенятко і вже величенький півень, червоний, мов огонь, хвіст, як віяло.
— Оце дивіться, нерозлучні друзі, — каже лісник.
— З півнем у дружбі? — здивувався я.
— Атож... Ось вийдемо, подивитеся.
Лісник ще погладив свого вихованця, і ми вийшли із загорожі. Стоїмо, дивимося. Лисеня лягло біля своєї будки. Кошеня притулилося до нього, а півень і собі підійшов і сів з другого боку, щось там сидячи подзьобує.
— Ну як вам? — питає лісник і сміється. — Сам вперше в житті таке гаю. І уявіть собі, коли довго немає півня чи кошеняти, лисеня сумно скавчить, неначе кличе їх. А тільки заявляться, веселішим стає, спокійно собі лежить, як оце й зараз.
А півень йому ще й наспівує. А кошеня й ночує з ним у конурі або просто на землі, притулиться і близенько муркотить собі...
Таку дивовижну дружбу гав я.
Сказка про дробь.
Жили – были числитель и знаменатель. Числителя звали два, а знаменателя тринадцать. Жили они хорошо. Ученики писали их в тетрадках, они видели себя в книжках, но хотели они еще брата или сестру. Тогда пошли они к тетушке математике и попросили ее поменять два и тринадцать местами. Тетушка долго не соглашалась. Но два и тринадцать рассказали, что у них нет ни брата, ни сестры. Математика и согласилась. Она поменяла два и тринадцать местами и получилась неправильная дробь тринадцать вторых, из этой дроби появился брат шесть целых, но хоть он появился позже, все равно был старше всех. А тринадцать поменяла свое имя и стала один. Так получилась дробь - Шесть целых одна вторая. С числителя тринадцать и знаменателя два, ученики стали знать больше.
Умная дробь.
Давным-давно в стране под названием Математика жило множество жителей: числа, цифры, дроби, лучи, отрезки, фигуры.…Однажды царь математик позвал к себе одну из сестер - неправильную дробь. Он задал ей задание:
-Выдели из числителя и знаменателя целую часть. Долго думала она, как выделить Целую часть. И решила она разделить свой числитель на знаменатель. Поделила числитель на знаменатель. В числители у нее было 25, а в знаменатели 6. И получилось из нее не двадцать пять шестых , а четыре и одна шестая.
Царь наградил ее за это. И стала она первой неправильной дробью, которая выделила целую часть.
