Разговорный язык у писателей красочный, а главная отличительная черта - это то. что он обязательно характеризует свою эпоху, будь то времена, например, правления николая второго, либо времена ссср! замечаете, что когда в худож. произведении разговаривают между собой, например, крестьяне, их лексика полна диалектных (то есть местных) слов, + разговорная речь в жизни (ну если считать современный мир) практически исключает фразеологизмы, пословица и поговорки, хотя ранее их использовали в разговоре значительно чаще.
Посієш думку – пожнеш вчинок, посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю …» ця приказка дуже давнього походження. Навіть існує притча про те, як вона з’явилася. Одного разу мислитель і філософ Конфуцій милувався водоспадом в Люйляні, струмені якого спадали з висоти три тисячі сажнів, а піна внизу підіймалася майже на сорок сажнів від води. Зверху до низу цей водоспад не могли подолати ні риби, ні каймани, ні люди. Та Конфуцій помітив там плавця, який, на його думку з горя шукав своєї смерті. Філософ відправив до низу водоспаду своїх учнів, щоб ті до плавцю вибратися з води. Але той і сам через деякий час виліз з води з розпущеним волоссям, заспівав якусь веселу пісню і як ні в чому не бувало, став прогулюватися понад дамбою. Конфуцій підійшов до цієї дивної людини і сказав: - Спочатку я прийняв тебе за душу людини, яка колись тут потонула, але придивився і побачив, що ти звичайна людина. Дозволь тебе запитати: то що, володієш якимось секретом і вмієш ходити по воді? - Ні – відповів співрозмовник мислителю. – У мене немає ніяких секретів. В юнацтві плавання у водоспаді було для мене звичкою, при змужнінні воно сформувало мій характер, а зрілості стало моєю долею. Я занурююся разом з хвилею, спливаю разом з піною, пливу за течею туди, коли мене принесе вода і не нав’язую річці нічого від себе. Мабуть, саме тому я і можу ходити
