Архітектура відпочинку Древньої Греції. Грецька цивілізація, що прийшла на зміну єгипетській і вавилонській, - це час фізичної й духовної досконалості вільних громадян. На противагу Древньому Єгиптові з його кастовою ієрархією (праця - для селян і ремісників; бенкети й розваги - для знаті) Древня Греція створила прекрасний образ вільної й щасливої людини, що усвідомлює себе «мірою всіх речей». У грецькому суспільстві велике значення надавалося змаганням у спорті, поезії, музиці, театральному мистецтву, що одержало вираження в створенні різноманітних форм відпочинку. Просторове середовище відпочинку в Древній Греції представлені архітектурою будинків і споруджень для спорту (гимнасії -для спортивних і навчальних занять музикою, літературою; палестри - для гімнастичних вправ: стадіони, іподроми); для духовного розвитку (бібліотеки; лесхи - будинку для зборів, бесід; стої - галереї-портики для відпочинку, прогулянок, бесід; театри; подвір'я-катагогії - для приїжджих) і державні пандокеї - подвір'я для прийому на нічліг. Характерним елементом житлового будинку був внутрішній двір, навколо якого групувалися житлові приміщення. Житлові будинки поєднувалися в квартали, що розділяються тісними вулицями. Пізніше дома стали оточувати садами й парками, ізолюючи від будинків бідних громадян. У більше пізній, елліністичний, період одержала розвиток архітектура палаців, що представляють собою складні комплекси, у складі яких були житлові й господарські будівлі, святилища, стадіони, театри, сади й гаї, прикрашені скульптурами. Особливою розкішшю відрізнялися заміські палаци-вілли. Будівництво багатих житлових будинків, палаців і вілл привело до розвитку садово-паркового й прикладного мистецтва, виробництву меблів. Парки прикрашалися фонтанами, декоративною скульптурою, гротами, портиками, альтанками. Архітектура відпочинку Древнього Рима. Архітектура відпочинку Древньої Греції вплинула на архітектуру Древнього Рима, що відрізнялася куди більшою грандіозністю будинків і комплексів відпочинку: стадіон перетворився в амфітеатр; гимнасій - у терми; житло - у міське й заміське; агора - у форум. Амфітеатри, форуми, терми, які були новими типами будинків, відрізнялися функціональністю, багатотисячною одноразовою місткістю й відповідали гаслу Древнього Рима: «Хліба й видовищ». Найбільш характерним комплексом відпочинку для Древнього Рима були терми. Крім свого основного призначення терми включали відкриті двори для повітряних і сонячних ванн, площадки для гімнастики, басейни для ігор і плавання, кімнати для відпочинку й масажу після лазні, екседри для відпочинку й бесід, німфеї із джерелом або фонтаном, бібліотеки й приміщення для музичних і літературних виступів. Самими значними за пишністю і місткістю (до 1600 відвідувачів одночасно) були терми Каракалли. Значну частину відпочинку римлян займали видовища. Основні видовищні спорудження: театри, амфітеатри, одеони (малі театри), цирки. Вони мали значний вплив на наступну європейську архітектуру видовищних споруджень. Житлові будівлі римлян розділяються на міські (домус) й сільські будинки - вілли. У період Римської імперії в містах будували дешеве житло -інсули (багатоповерхові цегельні житлові будинки з квартирами, здаваними внайми. У Римській імперії з'явилися нові типи споруджень, пов'язані з тимчасовим нічлігом, - постоялі двори, будівництво яких почалося уздовж всіх римських доріг після виходу закону про регулярне поштове повідомлення. У Древньому Римі велика увага приділялася кліматолікуванню в горах. Уже в III- IV ст. нашої ери були побудовані перші климатолікарні в малодоступних частинах Альп у Давосі. Призначалися вони для вищих верств римського суспільства. Архітектурне середовище відпочинку середньовіччя Архітектура відпочинку в епоху феодальних відносин пройшла два складних історичних етапу розвитку: середньовіччя й новий час. Архітектурне середовище середньовіччя (XI -XIV ст.) визначалися спільністю ідеологічної основи феодальних відносин християнської релігії. Епоха нового часу (XV XIX ст.) характеризується зародженням нових соціальних відносин у надрах феодалізму, що сформували нові архітектурні форми відпочинку.
Почему нельзя делить на ноль?«Делить на ноль нельзя!» — большинство школьников заучивает это правило наизусть, не задаваясь вопросами. Все дети знают, что такое «нельзя» и что будет, если в ответ на него спросить: «Почему?» А ведь на самом деле очень интересно и важно знать, почему же нельзя. Всё дело в том, что четыре действия арифметики — сложение, вычитание, умножение и деление — на самом деле неравноправны. Математики признают полноценными только два из них — сложение и умножение. Эти операции и их свойства включаются в само определение понятия числа. Все остальные действия строятся тем или иным образом из этих двух. Рассмотрим, например, вычитание. Что значит 5 – 3? Школьник ответит наэто просто: надо взять пять предметов, отнять (убрать) три из них и посмотреть, сколько останется. Но вот математики смотрят на эту задачу совсем по-другому. Нет никакого вычитания, есть только сложение. Поэтому запись 5 – 3 означает такое число, которое при сложении с числом 3 даст число 5. То есть 5 – 3 — это просто сокращенная запись уравнения: x + 3 = 5. В этом уравнении нет никакого вычитания. Есть только задача — найти подходящее число. Точно так же обстоит дело с умножением и делением. Запись 8 : 4 можно понимать как результат разделения восьми предметов по четырем равным кучкам. Но в действительности это просто сокращенная форма записи уравнения 4 · x = 8. Вот тут-то и становится ясно, почему нельзя (а точнее невозможно) делить на ноль. Запись 5 : 0 — это сокращение от 0 · x = 5. То есть это задание найти такое число, которое при умножении на 0 даст 5. Но мы знаем, что при умножении на 0 всегда получается 0. Это неотъемлемое свойство нуля, строго говоря, часть его определения. Такого числа, которое при умножении на 0 даст что-то кроме нуля, просто не существует. То есть наша задача не имеет решения. (Да, такое бывает, не у всякой задачи есть решение.) А значит, записи 5 : 0 не соответствует никакого конкретного числа, и она просто ничего не обозначает и потому не имеет смысла. Бессмысленность этой записи кратко выражают, говоря, что на ноль делить нельзя. Самые внимательные читатели в этом месте непременно спросят: а можно ли ноль делить на ноль? В самом деле, ведь уравнение 0 · x = 0 благополучно решается. Например, можно взять x = 0, и тогда получаем 0 · 0 = 0. Выходит, 0 : 0=0? Но не будем спешить. Попробуем взять x = 1. Получим 0 · 1 = 0. Правильно? Значит, 0 : 0 = 1? Но ведь так можно взять любое число и получить 0 : 0 = 5, 0 : 0 = 317 и т. д. Но если подходит любое число, то у нас нет никаких оснований остановить свой выбор на каком-то одном из них. То есть мы не можем сказать, какому числу соответствует запись 0 : 0. А раз так, то мы вынуждены признать, что эта запись тоже не имеет смысла. Выходит, что на ноль нельзя делить даже ноль. (В математическом анализе бывают случаи, когда благодаря дополнительным условиям задачи можно отдать предпочтение одному из возможных вариантов решения уравнения 0 · x = 0; в таких случаях математики говорят о «раскрытии неопределенности», но в арифметике таких случаев не встречается.) Вот такая особенность есть у операции деления. А точнее — у операции умножения и связанного с ней числа ноль. Ну, а самые дотошные, дочитав до этого места, могут спросить: почему так получается, что делить на ноль нельзя, а вычитать ноль можно? В некотором смысле, именно с этого вопроса и начинается настоящая математика. ответить на него можно только познакомившись с формальными математическими определениями числовых множеств и операций над ними. Это не так уж сложно, но почему-то не изучается в школе. Зато на лекциях по математике в университете вас в первую очередь будут учить именно этому.
1+1+5+5=12см