ответ:
пошаговое объяснение:
дніпро — типова рівнинна річка з повільною й спокійною течією.
дослідження м. веклича[8] показують, що дніпро зародився близько 5-6 млн років тому, в берегівський час, після трансгресії палеоген-неогенового моря.[9]
водойма має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. поділяється на три частини: верхня течія (верхній дніпро) — від витоку до міста києва (1 320 км), середня (середній дніпро) — від києва до запоріжжя (555 км) і нижня (нижній дніпро) — від запоріжжя до гирла (326 км)[1].
річка тече серединою україни, з півночі на південь. напрям течії кілька разів змінюється: від джерел до орші дніпро пливе на південний захід, далі до києва — прямо на південь, від києва до дніпра — на південний схід[10]. до запоріжжя йде коротший відтинок річки (завдовжки 90 км), спрямований на південь[10]. далі, до свого лиману, вона тече в південно-західному напрямку. отож дніпро в ширину займає 9°18' і утворює на території україни подобу великого лука, зверненого на схід, що вдвічі збільшує шлях дніпром із центральної україни до чорного моря: відстань від києва до гирла дніпра по прямій лінії — 450 км, річкою — 950 км[10].
ширина долини річки — до 18 км. ширина заплави — до 12 км. площа дельти — 350 км²[10].
від витоків до запоріжжя (верхня та середня течія)
дніпро бере початок в невеликому болоті аксенінський мох на південному схилі валдайської височини[11] біля села бочарово смоленської області росії. зі схилів валдайської височини витікає також волга, західна двіна, ловать, сясь та молога[12]. впадає дніпро в дніпровсько-бузький лиман чорного моря.
у верхній частині, до дорогобужа, дніпро ще маловодний і тече серед лісистої рівнини, його ширина — до 30 м[10]. нижче, від дорогобужа до орші, тече вже в західному напрямку, шириться до 40—120 м і стає сплавним, а під час високого водостану навіть судноплавним[10]. вище від орші дніпро перетинає девонські вапняки, утворюючи невеликі кобеляцькі пороги. від орші до києва річка тече просто на південь і біля рогачова виходить на поліську низовину, а від лоєва тече вже територією україни, де утворює старий дніпро.
схил правого берега дніпра біля селища витачів київської області
закрижаніле русло дніпра на північ від києва, зняте 9 лютого 2017 року з мкс.
від києва до дніпра річка проходить на пограниччі придніпровської височини й придніпровської низовини. долина річки тут виразно асиметрична: праві схили круті та високі, ліві — низькі й пологі. правий берег підноситься на 100—150 м, він порізаний глибокими долинами й ярами та заліснений, утворює мальовничий гірський краєвид[10]. на таких дніпровських горах лежить київ, а нижче за течією біля канева, на чернечій, тепер тарасовій горі, розташована могила тараса шевченка. лівий берег низький, піщаний, часто вкритий сосновим лісом, підноситься на схід широкими терасами. долина річки широка — 6—10 км, біля переяслава й черкас навіть 15—18 км, ширина — 200—1 200 м[10]. нижче від черкас до побудови кременчуцького водосховища дніпро ділився на рукави й утворював острови.
між дніпром і запоріжжям річка перетинає український щит[10]. у минулому тут були пороги, тепер вони вкриті дніпровського водосховища.
Игорь Грабарь - известный русский художник-пейзажист. Наверное, многие видели его замечательные картины, такие как "На озере", "Сентябрьский снег" или "Зимний пейзаж". "Февральская лазурь" - одно из самых завораживающих его произведений. Но ало кто знает, что эта картина была написана случайно. Художник просто нагнулся что-то поднять и увидел фантастической красоты пейзаж. Ослепляющее своей голубизной небо, белоствольная красавица-берёза и чуть сиреневатый снег поразили Грабаря. И он, окрылённый вдохновением, написал картину "Февральская лазурь".
Зимние пейзажи всегда очень красивы. Настолько, что хочется смотреть на них вечно, так же и на картину Грабаря. На полотне он изобразил поразительной красоты момент. Небо такое ярко-синее и бездонное сверху, а не горизонте светло-голубое, чистое. Плавный переход в цветах оживляет его, оно становится более объёмным. Снег словно искрится, он окрашен во множество разных оттенков. На солнце он нежный, беловато-розового цвета, а в тени зеленовато-голубой, чем то похожий на небо. На переднем плане изображена слегка изогнутая берёзка, которая раскинула свои ветви, словно в непонятном, но очень красивом танце. Художник очень живо изобразил русскую красавицу, и иногда кажется, что она стоит прямо перед нами. На её ветви мягко опускается пушистый снежный покров, а на земле лежат глубокие сугробы, что кажется, как будто ты сейчас провалишься.
На заднем плане мы видим целую берёзовую рощу. Деревья, словно наблюдают за неким спектаклем, в котором играет наша красавица и её друзья-соседи.
Белая берёзка - символ русских лесов, лазоревое небо и сиреневато-голубой снег. Всё так и дышит приятной морозной свежестью. Мне очень нравится картина "Февральская лазурь" своей живостью, такой, что она больше похожа на фотографию. Художник отлично предал радостное настроение февральского дня. Он нарисовал всё в такой сине-голубой гамме, в какой только можно передать дыхание зимы.
Мне кажется, что вот-вот и я окажусь там, среди белых берёзок и буду вдыхать тот чистый, прохладный воздух.
103
х 97
291
+97
388