Консервати́зм (от лат. conservo — сохраняю) — традиционным ценностям и порядкам, социальным или религиозным доктринам. За главную ценность принимается сохранение традиций общества, его институтов и ценностей.
Консерваторы во внутренней политике подчёркивают ценность существующего государственного и общественного порядка и отвергают радикальные реформы, расцениваемые ими как экстремизм. Во внешней политикеконсерваторы делают ставку на укрепление безопасности, допускают применение военной силы, стараются поддерживать традиционных союзников, во внешнеэкономических отношениях отстаивают протекционизм.
Прогрессивное развитие общества.
Система – это сумма элементов и связей между ними.
Развитие системы – это усложнение или упрощение системы.
Прогресс – это усложнение системы, появление в системе новых связей и элементов.
Регресс – это упрощение системы, исчезновение из неё связей и элементов.
Таким образом, прогресс и регресс – это два противоположных видов развития.
Цикл – это чередование прогресса и регресса.
Вывод: Общество в целом развивается прогрессивно. Эта аксиома доказывается огромной суммой фактов прогрессивного развития орудий труда, функций мышления, появления всё новых и новых групп и организаций, роста научных знаний, видов социальных конфликтов и видов социального контроля, новых общественных формаций, как ступеней развития общества.
Поруч з матеріалістичним трактуванням людини поширений також погляд на неї як на творіння Боже, що має безсмертну душу, господарем якої є лише Творець. Правила своєї поведінки вона сприймає розумом і душею — крізь почуття віри, надії й любові, формує готовність відстоювати добро — в собі та в навколишньому світі. Прихильники таких поглядів виходять з того, що духовне начало в. поведінці людини є визначальним.
Можна по-різному ставитися до описаного в Біблії акту творення світу і людини. Але важко заперечити бодай його метафоричний сенс, тобто повністю відкинути думку про керованість людського буття. А відтак і постановка питання про існування Бога — Творця життя є спекулятивною хоча б тому, що ґрунтується лише на раціоналістичному мисленні й фактично ігнорує духовне пізнання світу. Сприймати серйозно аргумент: "Бога немає, бо я Його не бачу", — все одно, що повірити глухій людині, яка заперечує існування музики. З огляду на це, правомірнішим і, зрештою, продуктивнішим був би інший підхід до проблеми: що для людини вигідніше — СВІТ з Богом, чи світ без Нього? Що робить людину людиною — віра в Бога, чи віра у власне тваринне походження? Нарешті, якщо людина зрікається Бога, то в що вона готова повірити? В Його антипод? Бо, як відомо, святе місце порожнім не буває.
