Древними китайцами. Они постепенно распространяются в южном направлении, сначала в район бассейна Янцзы, а затем и дальше на юг. На грани нашей эры древнекитайское государство выходит уже далеко за пределы бассейна Хуанхэ, хотя северная граница, этнической территории древних китайцев оставалась .почти неизменной.
Пересекая с севера на юг лессовое плато, лежащее на уровне 400—1500 м, река Хуанхэ поворачивает на восток, течет по Среднекитайской равнине и впадает в Бо-хайский залив. Русло Хуанхэ в его нижнем течении на протяжении последних тысячелетий неоднократно перемещалось; изменялась и конфигурация береговой линии Бохайского залива, непрерывно отступающего под воздействием речных наносов.
Несколько тысячелетий тому назад вся долина Хуанхэ была покрыта лесами, полностью истребленными к настоящему времени. Климат этого региона последовательно изменялся от более высоких к более низким среднегодовым температурам при общем понижении уровня увлажненности. В IV—II тысячелетиях до н. э. в районе среднего течения Хуанхэ водились слоны и носороги, тапиры и бамбуковые крысы, в поймах рек были обширные заросли бамбука. В эпиграфических памятниках второй половины II тысячелетия до н. э. мы находим сведения об обильных осадках — «длительных дождях», которые шли с перерывами весь год.
Мягкие аллювиальные почвы в долинах Хуанхэ и ее притоков создавали весьма благоприятные условия для занятия земледелием. Поэтому до I тысячелетия до н. з. поселения размещались в непосредственной близости от русла рек на невысоких лессовых террасах, а значительные пространства Среднекитайской равнины оставались неосвоенными. Пойменное земледелие привязывало людей к реке, и это было чревато серьезной опасностью. Не случайно в ранних памятниках письменности древнекитайское слово «несчастье» записывалось иероглифом, изображавшим разлившуюся водную стихию. Повышение уровня воды в реках постоянно грозило губительными наводнениями, бороться с которыми люди еще не умели.
Существенные изменения произошли лишь с середины I тысячелетия до н. э., когда широкое распространение железных орудий позволило древним китайцам выйти за пределы речных пойм. Они научились возделывать твердые почвы, что создавало условия для более равномерного размещения населения и освоения всей территории современного Северного Китая. Палео-антропологические находки, относящиеся к эпохам неолита и бронзы, свидетель-:твуют, что восточные монголоиды преобладали на этой территории.
В нашем распоряжении нет и, надо полагать, никогда не будет прямых данных о том, на каких языках говорили люди, населявшие бассейн Хуанхэ в неолитическое время; можно лишь предполагать, что создатели культуры крашеной керамики Яншао (V—IV тысячелетия до н. э.) были протосинотибетцами, вытеснившими и частично ассимилировавшими более древнее палеоазиатское население. Вероятно, иньская этническая общность (II тысячелетие до н. э.) возникла в результате смешения одной из групп протосинотибет-цев с племенами южного происхождения. Другая, более западная группа протосино-тибетцев стала основой формирования чжо-уской этнической общности. На базе взаимодействия иньцев и чжоусцев в I тысячелетии до н. э. в среднем течении Хуанхэ складывается древнекитайский этнос. В формировании его принимали участие также и соседние этнические общности, говорившие на палеоазиатских (на севере) и аустроазиатских (на юго-востоке) языках.
Архітектура відпочинку Древньої Греції. Грецька цивілізація, що прийшла на зміну єгипетській і вавилонській, - це час фізичної й духовної досконалості вільних громадян. На противагу Древньому Єгиптові з його кастовою ієрархією (праця - для селян і ремісників; бенкети й розваги - для знаті) Древня Греція створила прекрасний образ вільної й щасливої людини, що усвідомлює себе «мірою всіх речей». У грецькому суспільстві велике значення надавалося змаганням у спорті, поезії, музиці, театральному мистецтву, що одержало вираження в створенні різноманітних форм відпочинку. Просторове середовище відпочинку в Древній Греції представлені архітектурою будинків і споруджень для спорту (гимнасії -для спортивних і навчальних занять музикою, літературою; палестри - для гімнастичних вправ: стадіони, іподроми); для духовного розвитку (бібліотеки; лесхи - будинку для зборів, бесід; стої - галереї-портики для відпочинку, прогулянок, бесід; театри; подвір'я-катагогії - для приїжджих) і державні пандокеї - подвір'я для прийому на нічліг. Характерним елементом житлового будинку був внутрішній двір, навколо якого групувалися житлові приміщення. Житлові будинки поєднувалися в квартали, що розділяються тісними вулицями. Пізніше дома стали оточувати садами й парками, ізолюючи від будинків бідних громадян. У більше пізній, елліністичний, період одержала розвиток архітектура палаців, що представляють собою складні комплекси, у складі яких були житлові й господарські будівлі, святилища, стадіони, театри, сади й гаї, прикрашені скульптурами. Особливою розкішшю відрізнялися заміські палаци-вілли. Будівництво багатих житлових будинків, палаців і вілл привело до розвитку садово-паркового й прикладного мистецтва, виробництву меблів. Парки прикрашалися фонтанами, декоративною скульптурою, гротами, портиками, альтанками. Архітектура відпочинку Древнього Рима. Архітектура відпочинку Древньої Греції вплинула на архітектуру Древнього Рима, що відрізнялася куди більшою грандіозністю будинків і комплексів відпочинку: стадіон перетворився в амфітеатр; гимнасій - у терми; житло - у міське й заміське; агора - у форум. Амфітеатри, форуми, терми, які були новими типами будинків, відрізнялися функціональністю, багатотисячною одноразовою місткістю й відповідали гаслу Древнього Рима: «Хліба й видовищ». Найбільш характерним комплексом відпочинку для Древнього Рима були терми. Крім свого основного призначення терми включали відкриті двори для повітряних і сонячних ванн, площадки для гімнастики, басейни для ігор і плавання, кімнати для відпочинку й масажу після лазні, екседри для відпочинку й бесід, німфеї із джерелом або фонтаном, бібліотеки й приміщення для музичних і літературних виступів. Самими значними за пишністю і місткістю (до 1600 відвідувачів одночасно) були терми Каракалли. Значну частину відпочинку римлян займали видовища. Основні видовищні спорудження: театри, амфітеатри, одеони (малі театри), цирки. Вони мали значний вплив на наступну європейську архітектуру видовищних споруджень. Житлові будівлі римлян розділяються на міські (домус) й сільські будинки - вілли. У період Римської імперії в містах будували дешеве житло -інсули (багатоповерхові цегельні житлові будинки з квартирами, здаваними внайми. У Римській імперії з'явилися нові типи споруджень, пов'язані з тимчасовим нічлігом, - постоялі двори, будівництво яких почалося уздовж всіх римських доріг після виходу закону про регулярне поштове повідомлення. У Древньому Римі велика увага приділялася кліматолікуванню в горах. Уже в III- IV ст. нашої ери були побудовані перші климатолікарні в малодоступних частинах Альп у Давосі. Призначалися вони для вищих верств римського суспільства. Архітектурне середовище відпочинку середньовіччя Архітектура відпочинку в епоху феодальних відносин пройшла два складних історичних етапу розвитку: середньовіччя й новий час. Архітектурне середовище середньовіччя (XI -XIV ст.) визначалися спільністю ідеологічної основи феодальних відносин християнської релігії. Епоха нового часу (XV XIX ст.) характеризується зародженням нових соціальних відносин у надрах феодалізму, що сформували нові архітектурні форми відпочинку.
пусть У цыплят
получим систему
Х+У=15
4Х+2У=36
решаем
х=15-У
4(15-У)+2У=36
60-2У=36
2У=24
У=12 цыплят
х=3 кролика