«Людина — звучить гордо» — це, здається, досить відоме і поширене висловлення, яке ми часто чуємо з вуст близьких людей чи авторів відомих літературних творів. Та чи вдумуємося ми в саме значення цих слів? Чи розуміємо, як це — бути людиною? Мабуть, не зовсім. Тож питання «якою повинна бути справжня людина» залишається актуальним, тому все ж потребує певної відповіді, хоча б якось мінімального пояснення.
Почнемо з того, що людина - це невід’ємна частина соціуму, а отже, уміння правильно поводити себе серед тих, хто тебе оточує і є першою ознакою справжньої людини. І тими рисами, які можуть цьому посприяти є такі: ввічливість, чемність, терплячість, порядність і, звичайно, доброзичливість. І найяскравіше вони проявляються у дрібницях нашого з вами буденного життя: це можуть бути притримані двері у магазині для бабусі, і до тому, хто її терміново потребує, і такі знайомі усім «будь ласка» та «дякую». Не даремно говорять: «Маленькі діла часто говорять більше за великі». Тому справжня людина завжди звертає увагу на деталі і пам’ятає, що на світі живе не тільки одна вона. Це по-перше. По-друге, особа, яка гідна називатися людиною має бути вже повністю сформованою особистістю, яка готова нести відповідальність за свої вчинки. Бо тільки за такої умови можна говорити про присутність таких рис, як: чесність і правдивість. Адже, не секрет, що чемність - то прояв нашої гідності, який не може не викликати повагу й довіру з боку інших людей. А це напрочуд важливо у становленні і побудові повноцінних майбутніх стосунків. А по-третє, визначальною особливістю справжньої людини все ж є її готовність до постійного і безперервного самовиховання та саморозвитку. Бо без цього просто не можливо бути хоч трохи корисним суспільству. Самоаналіз, саморозвиток допомагають кожному з нас виявити власні недоліки, побачити свою негативну сторону, тим самим змушують і допомагають якнайшвидше виправити ці хиби і, нарешті, знайти себе.
Отже, стати і бути справжньою людиною справді складно, але спробувати варто, адже кожен з нас має прожити своє життя так, щоб потім в жодному разі не було соромно ні перед собою, ні перед іншими.
