В1861 году п.и.чайковский поступил в музыкальные классы музыкального общества (рмо) , а после преобразования их в 1862 году в петербургскую консерваторию стал одним из студентов по классу композиции. его учителями в консерватории были ц.чиарди, г. штиль, н.заремба, а.г.рубинштейн. окончил он консерваторию в 1865 году по классам а. г. рубинштейна (оркестровка), высоко ценившего талант ученика, и н. и. зарембы (теория музыки) с большой серебряной медалью, написав кантату на оду шиллера «к радости». другие его консерваторские работы: увертюра к пьесе островского «гроза» и танцы сенных девушек, включенные впоследствии в оперу «воевода» . в 1866 году п.и. чайковский был приглашен на должность профессора в открывающуюся московскую консерваторию (во главе ее стоял н. г. рубинштейн, брат директора петербургской консерватории а. г. рубинштейна). любимый учитель п.и.чайковского - а.г.рубинштейн. однокурсник п.и.чайковского по консерватории г. а. ларош писал в своих мемуарах: " чайковского, наоборот, рубинштейн произвел действие магическое. он сохранил и тут полную независимость суждения, не без юмора отмечал недостаток логики и грамматики в его лекциях, не без огорчения видел массу бесцветных и малосодержательных сочинений, в которых рубинштейн как бы топил память о немногих своих шедеврах, но ни странности профессора, ни более и более развивавшиеся пороки композитора не могли в душе петра ильича ослабить очарование, которое он испытывал от человека. привязанность эта началась в нем едва ли не до личного знакомства, но чрезвычайно усилилась вследствие связи, которую породило между ними преподавание, и как ни далеко впоследствии разошлись жизненные пути двух музыкантов, сохранилась в чайковском до самой его смерти, хотя интимных или просто приятельских отношений с антоном рубинштейном (вроде тех, как с братом его николаем) у него никогда не было. в занимающую нас теперь эпоху это личное поклонение для самого чайковского было нравственною выгодой. оно облегчало ему тяжелый труд и окрыляло его силы. видя необыкновенное рвение своего ученика и, быть может, судя о процессе его работы по той чудовищной легкости, с которой работал сам, рубинштейн менее и менее стеснялся размерами . но по мере того, как возрастали требования профессора, трудолюбие ученика становилось отчаяннее: одаренный здоровым юношеским сном и любивший выспаться, петр ильич высиживал напролет целые ночи и утром тащил только что оконченную, едва высохшую партитуру к своему ненасытному профессору. сколько видно из фактов, непомерный этот труд не отразился на здоровье чайковского никакими вредными последствиями".
Нові імена старих вулиц чув, вулицю козицького перейменували на вулицю симона петлюри! ? цю новину жваво обговорювали по рації міські таксисти. утім, насправді, ніякого перейменування не було. просто дехто з вінничан цього хотів би. так само, як і перейменувати решту вулиць, які названі ще в радянські часи іменами, до яких сучасна історія дещо змінила своє ставлення. як розповів заступник міського голови микола гунько, за період незалежності україни вже перейменовано 68 вулиць вінниці. наприклад, вулицю 9 січня — на архітектора артинова. що й казати, артинов набагато ближчий місту, як його перший архітектор, аніж дата історії, яку ще й не всі знають. про колишню радянську назву центральної вулиці міста соборної тепер вже й не згадують. а про те, що до 1910 року київська називалася малою соборною взагалі мало хто знає. утім, цього року перейменування вулиць у вінниці не буде. — звісно, певні зміни потрібні, — переконаний заступник мера микола гунько. – але зараз криза, а перейменування — дороге задоволення. тільки один аншлаг (табличка. — ред.) на будинок за докризовими цінами коштував 150 гривень. зараз всі 350. навіть якщо на вулиці тільки двадцять будинків, порахуйте ці якщо на вулиці якісь підприємстваустанови, їм треба документацію змінювати. та й вінничанам не завжди зручно з певних причин. брали кредити, наприклад, і при зміні адреси треба усі документи міняти. є ще й банальна звичка. якщо мешканці звикли називати свою вулицю так, будь-яке перейменування викличе у певної частини обурення. тим не менш, перейменовувати будуть. микола митрофанович гадає, що одна з перших на черзі на перейменування — вулиця карла маркса. — я вважаю, потрібно проводити системну роботу з перейменування вулиць, — каже микола гунько. – якщо є можливість, повертатися до старої назви. якщо стара назва не влаштовує, наприклад, не пов’язана із вінницею, як от із соборною, яка раніше називалася миколаївський проспект, тоді шукати відомих людей, які на цій вулиці жили. наприклад, на вулиці володарського жив відомий художник альтман. утім, миколі митрофановичу, насправді, найбільше подобається, коли вулиці називаються, як в америці – цифрами. ніяких проблем немає, адже міняти своє ставлення до цифри сучасник не стане. а от валентину фіщуку, головлікарю міської станції швидкої , для якої перейменування завжди проблеми, подобається, коли вулицю називають на честь історичного діяча. аби тільки не політичного, наголошує він. і наводить приклад – вулиця ширшова. петро ширшов був відомим дослідником льодовитого океану, здійснював численні експедиції також і під керівництвом папаніна, на честь якого теж названа одна з вулиць у вінниці. отже, називати вулиці на честь видатних історичних діячів – лікарів, дослідників, науковців, педагогів – це прекрасна практика, вважає валентин васильович. — такі назви вулиць мають і просвітницьку мету, — зазначає головлікар станції швидкої . – тож це краще, аніж цифри чи нейтральні сонячні. єдина вулиця у вінниці, якій точно перейменування не загрожує, розташована на старому місті й маловідома навіть таксистам – це вулиця добрих сусідів. хто може мати щось проти?
57+23=80
61+15=76
78-36=42
86-34=52
89-64=25