Рыбы – хладнокровные позвоночные животные, которые относятся к многоклеточному подцарству.
Тоесть они очень распространенные
Пошаговое объяснение:
Строение костных рыб
Особенности строения костных рыб включает наличие позвоночника, мозгового черепа, скелета конечностей и их поясов. Основой позвоночника является немалое количество отдельных костей, так называемых позвонков. Соединение они имеют весьма прочное, но подвижное, т.к. между ними располагается хрящевая прослойка. Позвоночник делится на хвостовой и, конечно же, туловищный отдел. Ребра рыб сочленяются с поперечными отростками тел позвонков.
К костям скелета, естественно, прикреплены мышцы, которые и образуют мускулатуру. Наиболее сильные мышцы у рыб расположены в хвостовом отделе, по понятным причинам, и на спинной стороне туловища. Благодаря сокращению мышц рыба воспроизводит движение.
Строение хрящевых рыб
Хрящевой скелет пропитан солями кальция, благодаря чему и сохраняет прочность. В особенности строения хрящевых рыб можно причислить то, что череп у них срастается с челюстями (отсюда название цельноголовые), либо создает с ними одно или два сочленения (пластиножаберные). Рот с зубами, покрытыми эмалью находится на брюшной стороне. Перед ртом расположена пара ноздрей. Хорда сохраняется в течении всей жизни, но постепенно уменьшается в размерах.
Биология 7 класс из личного опыта кое что нашел в учебнике Надеюсь
«Все змішалося в будинку Облонських…» – так починається роман. Дружина дізналася, що чоловік був у зв'язку з гувернанткою і оголосила чоловікові, що не може жити з ним. Облонський з нетерпінням чекає свою сестру Анну в «надії, що вона може врятувати його».
Анна Кареніна на початку роману – це сяюча істота, це саме життя: «Неначе надлишок чогось переповнював її істоту, що мимо
її волі виражалося то в блиску погляду, то в усмішці». Анна не може бути некрасивою, вона уособлення гармонії (Анна і порок –
речі несумісні).
Анна дивовижна для всіх, дивовижна тим, що в ній надлишок життєвих сил, і вона щедро ділиться ними з усіма. Вона любить не себе, а інших . Вона все знає про дітей Доллі, не тільки як їх звуть, але і якими хворобами вони хворіли. Вона пом'якшує серце Доллі, примиряє її з чоловіком. Вона – розрадниця і примирителька. До неї тягнуться самі різні люди. Княгиня М'яка говорить про Анну: «Вона ж не винна, що її всі люблять».
Любов, що увірвалася в серце Анни, ще більше розкрила скарбницю її душі. Вронський каже їй те, у що сам щиро вірить: «Нас чекає найбільше щастя». Вронський – блискучий, розумний, добрий молодий чоловік, він щиро любить Анну. Він багатьом жертвує заради неї: своїм честолюбством, кар'єрою військового. Здавалося б, вони створені один для одного.
Але ось як Толстой описує їх любов: «Вона (Анна) відчувала себе настільки злочинною і винною, що їй залишалося тільки принижуватися і просити вибачення... Він же відчував, що повинен відчувати вбивця, коли бачить тіло, позбавлене ним життя. Це тіло,
позбавлене життя, була їх любов, перший період їхнього кохання. Було щось жахливе й огидне в спогадах про те, за що було заплачено цієї страшною ціною сорому».
Їх любов, любов заміжньої жінки, та ще дружини відомого державного діяча, і блискучого молодого аристократа була засуджена суспільством. Всі верстви суспільства відвернулися від Анни, як від прокаженої. Всі були схвильовані цим новим зв'язком, тому
що це було не поверхневе захопленням, а глибоке почуття. Але ні Анну, ні Вронського це не бентежило.
І все ж їх союз розпадається, ще не встигнувши скластися. Толстой постійно підкреслює, що Анна соромиться: «Гаряча фарба сорому
розлилася її по обличчю... вона зрозуміла, що їй було соромно. Її положення, яке здавалося з'ясованим після вчорашньої вечері, раптом виявилося не тільки не з'ясованим, але й безвихідним. Їй стало страшно за ганьбу, про яку вона раніше не думала».
До відчуття ганьби і сорому додалися огиду і ненависть. Анна залишається одна, вона відчуває абсолютну самотність, тому що Вронський не здатний до любові, він не її «суджений», шлюб з яким повинен здійснитися на «небесах». Він занадто поверховий і важкий для любові. Вронський недостойний Анни, він виявляється навіть нижче Кареніна, який прощає вмираючу в пологах дружину. Але Анна одужує, і любов знову з'єднує їх. Але чи любов це? Анна неминуче приходить до розпачу, намагаючись розібратися у своїй ситуації. Вона зробила гріх: кинула чоловіка, принесла йому страждання, втратила Сергійка, бо це була ціна її зради. Логіка гріха нашіптує їй , що єдиний вихід із цього становища – самогубство.