При проведенні щеплень користуються різними методами введення в організм тварин вакцин та інших біологічних препаратів: Підшкірним, внутрішньошкірним, нашкірним, внутрішньом'язовим, внутрішньовенним, внутрішньоперитонеальним, інтраназальним, аерогенним, нанесенням біологічного препарату на кон’юнктиву, чи втиранням у слизову оболонку клоаки.
Метод уведення в організм тварини тієї чи іншої вакцини визначається відповідною настановою біофабрики, що її виготовила залежно від характеру вакцини та виду й віку тварин, яким роблять щеплення.
При Підшкірному методі щеплення вакцину вводять безпосередньо в підшкірну клітковину. Для цього пальцями лівої руки беруть складку шкіри, трохи відтягнувши її, роблять трикутник, в основу якого за до шприца та ін’єкційної голки вводять необхідну дозу вакцини. Це досить простий метод за своїм технічним виконанням.
При Внутрішньошкірному методі щеплення вакцину тваринам вводять безпосередньо в товщу шкіри. У цьому разі пальцями лівої руки беруть складку шкіри, в товщу якої вводять біопрепарат за до н’єкційної голки та шприца. Ознакою правильного введення біологічного препарату є наявність у шкірі обмеженого вузлика розміром із горошину і більше залежно від дози.
Нашкірний метод застосовують при проведенні вакцинації птиці проти віспи. За до коротко остриженої волосяної щіточки або скляної із шорсткою поверхнею палички втирають в оголені пір'яні фолікули зовнішньої поверхні стегна розведену вакцину.
При Внутрішньом’язовому методі щеплень вакцину вводять безпосередньо в товщу м'язів у ділянці внутрішньої поверхні стегна, сідничних чи шийних м'язів, а птиці – в ділянці грудних м'язів або стегна.
Внутрішньовенні ін’єкції рогатій худобі та коням роблять у яремну вену на межі верхньої й середньої третини шиї. Після вистригання шерсті та обробки місця ін’єкції тварині злегка піднімають голову, і великим пальцем лівої руки трохи нижче місця ін’єкції затискують яремну вену (зручніше з лівого боку), злегка натягуючи пальцем шкіру в напрямі до основи шиї. У праву руку беруть ін’єкційну голку, і легким поштовхом проколюють шкіру та стінку вени, спрямовуючи голку проти течії крові. Щоб переконатися, що ін’єкційна голка дійсно потрапила у вену, шприц з вмістом, призначеним для внутрішньовенного введення, трохи опускають вниз і дивляться в скляне віконце гумової трубки, яка з’єднує шприц із голкою. Поява в ньому крові свідчить, що голка знаходиться у вені. Після цього звільняють вену, забравши палець із яремного жолоба. Фіксують голку, а шприц повільно піднімають угору, і за рахунок різниці тиску вливають вміст шприца у вену. У цьому разі слідкують за тим, щоб голка постійно знаходилась у вені та, аби пухирці повітря, при закінченні введення – не потрапили у вену, що в деяких випадках може призвести до повітряної емболії. По закінченні введення препарату, голку виймають із вени, а шкіру в місці ін’єкції обробляють настойкою йоду.
При Внутрішньовенному введенні розчинів, які при попаданні в підшкірну клітковину викликають подразнення й некроз, після введення препарату необхідно опустити шприц донизу, затиснути вену великим пальцем лівої руки трохи нижче місця ін’єкції, струменем крові промити голку і лише після цього вийняти її. Шкіру в місці уколу потрібно обробити настойкою йоду.
Березинский биосферный заповедник (1925) — заповедник, находящийся в северной части Беларуси на расстоянии 120 километров от Минска в направлении Санкт-Петербурга. Расположен на границе Витебской и Минской областей. Центр заповедника — в деревне Домжерицы Лепельского района. Создан для охраны и разведения редких видов животных, которые занесены в национальную Красную Книгу (первоначально создавался для охраны бобров[1]) и птиц. Входит во всемирную сеть биосферных заповедников ЮНЕСКО.В 1979 году Березинскому заповеднику был присвоен статус биосферного. Или Березинский заповедник - это крупнейший комплекс хвойных лесов, которые чередуются с верховыми и низинными болотами и поймами рек. Природные условия заповедника характеризуются нетронутыми лесами и большими сфагновыми болотами. Здесь сохранились уникальные в Европе болотные массивы, общая площадь которых составляет 50700 гектаров. В северной и центральной частях заповедника, более возвышенных, преобладают переходные и верховые болота, среди которых расположены покрытые сосновым лесом минеральные острова. В южной части заповедника находятся крупные массивы низинных болот (в том числе и вся пойма Березины). Среди лесов доминируют сосновые леса, образующие крупные массивы. Более половины хвойных лесов заболочены либо относятся к верховым и переходным болотам.
При проведенні щеплень користуються різними методами введення в організм тварин вакцин та інших біологічних препаратів: Підшкірним, внутрішньошкірним, нашкірним, внутрішньом'язовим, внутрішньовенним, внутрішньоперитонеальним, інтраназальним, аерогенним, нанесенням біологічного препарату на кон’юнктиву, чи втиранням у слизову оболонку клоаки.
Метод уведення в організм тварини тієї чи іншої вакцини визначається відповідною настановою біофабрики, що її виготовила залежно від характеру вакцини та виду й віку тварин, яким роблять щеплення.
При Підшкірному методі щеплення вакцину вводять безпосередньо в підшкірну клітковину. Для цього пальцями лівої руки беруть складку шкіри, трохи відтягнувши її, роблять трикутник, в основу якого за до шприца та ін’єкційної голки вводять необхідну дозу вакцини. Це досить простий метод за своїм технічним виконанням.
При Внутрішньошкірному методі щеплення вакцину тваринам вводять безпосередньо в товщу шкіри. У цьому разі пальцями лівої руки беруть складку шкіри, в товщу якої вводять біопрепарат за до н’єкційної голки та шприца. Ознакою правильного введення біологічного препарату є наявність у шкірі обмеженого вузлика розміром із горошину і більше залежно від дози.
Нашкірний метод застосовують при проведенні вакцинації птиці проти віспи. За до коротко остриженої волосяної щіточки або скляної із шорсткою поверхнею палички втирають в оголені пір'яні фолікули зовнішньої поверхні стегна розведену вакцину.
При Внутрішньом’язовому методі щеплень вакцину вводять безпосередньо в товщу м'язів у ділянці внутрішньої поверхні стегна, сідничних чи шийних м'язів, а птиці – в ділянці грудних м'язів або стегна.
Внутрішньовенні ін’єкції рогатій худобі та коням роблять у яремну вену на межі верхньої й середньої третини шиї. Після вистригання шерсті та обробки місця ін’єкції тварині злегка піднімають голову, і великим пальцем лівої руки трохи нижче місця ін’єкції затискують яремну вену (зручніше з лівого боку), злегка натягуючи пальцем шкіру в напрямі до основи шиї. У праву руку беруть ін’єкційну голку, і легким поштовхом проколюють шкіру та стінку вени, спрямовуючи голку проти течії крові. Щоб переконатися, що ін’єкційна голка дійсно потрапила у вену, шприц з вмістом, призначеним для внутрішньовенного введення, трохи опускають вниз і дивляться в скляне віконце гумової трубки, яка з’єднує шприц із голкою. Поява в ньому крові свідчить, що голка знаходиться у вені. Після цього звільняють вену, забравши палець із яремного жолоба. Фіксують голку, а шприц повільно піднімають угору, і за рахунок різниці тиску вливають вміст шприца у вену. У цьому разі слідкують за тим, щоб голка постійно знаходилась у вені та, аби пухирці повітря, при закінченні введення – не потрапили у вену, що в деяких випадках може призвести до повітряної емболії. По закінченні введення препарату, голку виймають із вени, а шкіру в місці ін’єкції обробляють настойкою йоду.
При Внутрішньовенному введенні розчинів, які при попаданні в підшкірну клітковину викликають подразнення й некроз, після введення препарату необхідно опустити шприц донизу, затиснути вену великим пальцем лівої руки трохи нижче місця ін’єкції, струменем крові промити голку і лише після цього вийняти її. Шкіру в місці уколу потрібно обробити настойкою йоду.