найактивнішою і провідною верствою серед русинів було греко-католицьке духовенство. фактичним керівником галицької митрополії, за відсутності м.левицького, був григорій яхимович (1792–1863), призначений у 1841 року єпископом-помічником львівського митрополита. у 1848 році він став перемиським єпископом, а з 1860 року – львівським митрополитом. під час революційної весни 1848 року з ініціативи г.яхимовича 19 квітня була складена окрема петиція до цісаря – “адрес русинів”, до якої було включено прохання запровадити в усіх навчальних закладах східної галичини навчання “въ рускимъ язиці народномъ”. в тексті, який уклав крилошанин михайло куземський, йшлося також про руську мову в державних установах та судах.
а 2 травня 1848 р. за сприяння тодішнього губернатора галичини і володимирії графа франца зерафа штадіона фон вартгаузена і таннгаузена в ії собору св. юра відбулись установчі збори головної руської ради. митрополит михайло левицький перебував тоді у своїй заміській резиденції в унівському монастирі, тож зборами керував єпископ-помічник григорій яхимович. його обрали головою головної руської ради, хоча безпосереднім провідником головної руської ради став його заступник, крилошанин михайло куземський. другим заступником обрано юриста івана борискевича.
поляки дорікали губернаторові, що він «винайшов русинів» і розбив «єдність польської нації» в ґаліції. щоправда ще краківський професор історії юзеф шуйський спростував це твердження: «ця думка видається мені ґрунтовно фальшивою і згубною. її фальшивість починається від першого постулату, ніби руський рух був лише продуктом 1848 р. як говорить прислів’я, з порожнього і мудрий соломон не наллє. чого не міг соломон, не міг і стадіон; не міг він створити русинів з нічого. були в галичині стихійні рухи, які пробудилися, незалежно на чий заклик» [1].
основними принципами діяльності головної руської ради стали: вірність цісареві фердинандові і, “конституційному царю галичини й володимирії”, та його нащадкам; укріплення та розвиток “нашої руської народності”.
у відозві головної руської ради від 10 травня 1848 року говорилось: “ми русини галицькі належимо до великого руського народу, котрий говорить однією мовою та складає 15 мільйонів, з яких 3,5 (півтретя) мільйона замешкує галицьку землю”. однак у своєму статуті головна руська рада записала, що її членом може стати кожний “чесний русин грецького обряду, що признається до руської народності”, але народжений в галичині. таким чином обмежувалась проголошена ідея соборності.
у протоколі 7-го засідання головної руської ради, яке відбувалося 15 травня 1848 року у львівській греко-католицькій семінарії, зазначалося, що «знамя земли рускои тутейшои есть левъ, цвѣтû руски жовтûй й синій». однак вже 2 червня член ради, міщанин андрій макальондра повідомляв, що ці національні символи сприймалися вороже, і його «за кокарду руску й за льва нашого по мѣстѣ напастували» [2; с. 27, 30],
на великдень прапор «руської барви», поряд з польським та цісарським, був вивішений на ратушевій вежі. та вже на засіданні ради 7 липня 1848 року «слухалося справозданіє о том, аби хоругва польська й руська з вежи ратушовой були зняті». пізніше деякий час «штандари руські» вивішувалися на ратушевій вежі під час різних святкувань, наприклад з нагоди першої річниці відміни панщини, яка урочисто відзначалася 15 травня 1849 року у львові та й в усіх містах та селах східної галичини.
саме створення цієї першої політичної репрезентації галицьких русинів, а не спорудження барикад у львівському середмісті 1-2 листопада 1848 року, стало головним чином “весни народів” у львові. головна руська рада заснувала першу українську газету “зоря галицька”, скликала собор руських вчених, брала активну участь у виборах до парламенту, створила фракцію галицьких та буковинських русинів під час сесій австрійської державної ради у відні, а потім в кромержижі у 1848–1849 рр. але не вдалось реалізувати головного постулату галицьких русинів – створення окремого коронного краю на території східної галичини з приєднанням буковини й угорської русі (закарпаття).
проект поділу ґаліції на східну і західну з центрами у львові та кракові з метою кращого іння цим обширним краєм розглядав австрійський уряд ще 1847 року. у 1848-му ця справа перетворилася з адміністративної на політичну, бо йшлося про поділ за національними і конфесійними ознаками. однак поляки різко протестували проти таких проектів.
ЧТО ДЕЛАТЬ В СЛУЧАЕ ПОЖАРА В УЧЕБНОМ ЗАВЕДЕНИИ?
Если пожар случился в учебном заведении, важно как можно раньше поднять тревогу, чтобы у всех было достаточно времени эвакуироваться из здания.
К ПРИБЫТИЮ ПОЖАРНОЙ ОХРАНЫ В ПЕРВУЮ ОЧЕРЕДЬ НУЖНО ЗНАТЬ СЛЕДУЮЩЕЕ:
1. В каком помещении пожар.
2. Все ли эвакуированы.
Наличие плана эвакуации очень пожарной охране.
ПОСЛЕДОВАТЕЛЬНОСТЬ ЭВАКУАЦИИ ПРИ ПОЖАРЕ В УЧЕБНОМ ЗАВЕДЕНИИ:
1. Тревога.
2. Вызов пожарной охраны.
3. Эвакуация.
4. Сбор.
5. Перекличка.
ДЛЯ ЧЕГО ЭТО НАДО:
Чтобы предотвратить панику и обеспечить безопасную, организованную и эффективную эвакуацию всех присутствующих в учебном заведении через все имеющиеся выходы, и чтобы настроить сознание на рациональное реагирование при столкновении с пожаром или иной аварийной ситуацией как в техникуме, так и в других местах.
ТРЕВОГА.
Любой человек – студент, ученик или член персонала - при обнаружении пожара должен без колебаний поднять тревогу о пожаре. Оповещение о пожарной тревоге в любой части здания должно служить сигналом для полной эвакуации из всего здания, а не только из его части.
ВЫЗОВ ПОЖАРНОЙ ОХРАНЫ.
О любом возникновении пожара, даже самого небольшого, или же о подозрении на пожар нужно НЕМЕДЛЕННО сообщить пожарной охране наиболее быстрым Должно быть предусмотрено дублирование вызова пожарной охраны. Очень важно, чтобы не было задержки в выполнении вызова; студент, ученик немедленно сообщает о возникновении пожара классному руководителю, преподавателю, любому члену персонала, который должен доложить по инстанции и убедиться, что пожарная охрана вызвана.
ЭВАКУАЦИЯ.
Услышав тревогу, студенты, ученики должны встать у своих парт и по указанию преподавателя, ответственного за аудиторию, покинуть ее по одному и идти к сборному пункту. Сумки, портфели, одежду оставить на местах. Если есть, воспользоваться марлевыми повязками для защиты органов дыхания. Группы должны идти ровным, размеренным шагом, преподаватель следует позади с журналом группы. В конце цепочки необходимо оставить самых рослых и физически развитых студентов, учеников, чтобы в случае необходимости они смогли оказать более слабым; необходимо закрыть дверь аудитории и все остальные двери по пути эвакуации, которыми во время эвакуации больше никто не будет пользоваться. Учащиеся должны выходить из здания учебного заведения по наиболее безопасному и кратчайшему пути.
Следует предусмотреть для студентов-инвалидов и студентов с неуравновешенным характером. Может получиться так, что журналы групп в момент тревоги не находятся у преподавателей, поэтому их необходимо принести к месту сбора как можно быстрее, чтобы произвести полную перекличку. Разговоры и смех во время эвакуации должны быть запрещены с тем, чтобы слышны были даваемые указания. Выйдя к лестнице, студенты, ученики из одной группы должны держаться вместе и не бежать толпой, а организованно спускаться по одному, только с одной стороны лестницы, оставляя другую сторону лестницы для прохода других групп, за исключением случаев, когда лестница очень узкая. Не допускается, чтобы отдельные люди или целые группы обгоняли друг друга.
Все, кто не присутствует в аудитории во время сигнала тревоги (например, находится в туалетах, коридорах и т. п.), должны немедленно идти к месту сбора и присоединиться к своей группе. Никому из студентов, учеников не разрешается возвращаться в здание, например, за одеждой, книгами и пр., до тех пор, пока не будет дано разрешение пожарной охраны или - в случае тренировки - директора техникума.
СБОР.
Место сбора должно быть заранее согласовано. Придя на место сбора, каждая группа должна занять определенное место и находиться там, не расходясь до специального указания.
ПЕРЕКЛИЧКА.
Немедленно по прибытии групп на место сбора должна быть проведена перекличка, если возможно - по журналам, и каждое ответственное лицо должно немедленно сообщить директору о присутствии своей группы в полном составе.
Если кого-то не хватает, персонал должен немедленно начать поиски.