Числа можно посчитать, Числа можно умножать, Числа могут и делиться, Числа могут округлиться. Раз, два, три, четыре, пять, Мне их все не сосчитать! Если буду я их знать, Получу без споров пять!
Положительное и отрицательное.
Жило на свете число - 5. Ну, очень хорошее число, если бы не «минус», который стоял впереди него. Из – за этого минуса пятерка становилась отрицательной, что очень не нравилось ее соседям. Ее соседи – числа Один, Два , Три, Двенадцать, Пятнадцать и Сорок Семь были очень положительные числа и не желали дружить с отрицательным числом. Это очень огорчало – 5, ведь ему хотелось иметь друзей.
И вот однажды не выдержало число – 5 и отправилось за к доброй волшебнице Математике. Рассказало число ей о своей беде. Волшебница внимательно выслушала его и достала с полки знак «умножить». При этом она сказала: «запомни волшебное правило: если отрицательное число умножить на отрицательное число, то мы получим положительное число. Возьми этот знак и отправляйся на поиски числа – 1. С его ты сможешь стать положительным».
Долго ходило число по лесам и полям и, наконец, встретило число – 1. Обрадовались они друг другу, крепко взялись обеими руками за знак умножения и превратились в число 5.
Вся сияющая от своей положительности, побежала пятерка назад к себе домой. Теперь она стала такой же, как ее соседи и у нее много друзей.
Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красотою керує усім, що біля неї- водою, сонцем, хмарами. Але, одного разу, про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала її, що та дає їй життя і красоту. Наступного разу, сонце знову пестило землю своїми променями. Але у цей раз, коли хтось проходив біля клумби ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а вона не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з весеою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили, і стала буяти своєю красотою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.
