Иоганн себастьян бах — композитор, представитель эпохи барокко, органист-виртуоз, музыкальный педагог. за свою жизнь бах написал более 1000 произведений. в его творчестве представлены все значимые жанры того времени, кроме оперы; он обобщил достижения музыкального искусства периода барокко. бах — непревзойдённый мастер полифонии. органное творчество: бах был больше всего известен как первоклассный органист, преподаватель и сочинитель органной музыки. он работал как в традиционных для того времени «свободных» жанрах, таких как прелюдия, фантазия, токката, пассакалья, так и в более строгих формах — хоральной прелюдии и фуги. в своих произведениях для органа бах умело соединял черты разных музыкальных стилей, с которыми он знакомился в течение жизни. прочее клавирное творчество: бах также написал ряд произведений для клавесина, многие из которых можно было исполнять и на клавикорде. многие из этих творений представляют собой энциклопедические сборники, демонстрирующие различные приёмы и методы сочинения полифонических произведений. «хорошо темперированный клавир» в двух томах, 15 двухголосных и 15 трёхголосных инвенций — небольшие произведения, расположенные в порядке увеличения количества знаков в тональности. предназначались (и используются по сей день) для обучения игре на клавишных инструментах. три сборника сюит: сюиты, французские сюиты и партиты для клавира. гольдберг-вариации (около 1741) — мелодия с 30 вариациями, разнообразные пьесы. оркестровая и камерная музыка: бах писал музыку как для отдельных инструментов, так и для ансамблей. бах написал множество произведений для оркестра и солирующих с ним инструментов. вокальные произведения: кантаты, пассионы (или страсти) , оратории и магнификаты, мессы. остальные вокальные произведения баха включают несколько мотетов, около 180 хоралов, песни и арии. творчество баха, музыканта-универсала, отличающееся всеохватностью жанров (кроме оперы) , обобщило достижения музыкального искусства нескольких веков на грани барокко и классицизма. ярко национальный художник, бах соединил традиции протестантского хорала с традициями австрийской, итальянской, французской музыкальных школ. для баха, непревзойдённого мастера полифонии, характерно единство полифонического и гомофонного, вокального и инструментального мышления, чем объясняется глубокое взаимопроникновение различных жанров и стилей в его творчестве.
Шлюбна пора у лисиць настає в середині лютого і триває всього декілька тижнів. У цей час навколо однієї самки збирається декілька самців; вони не відходять від неї ні на хвилину і залицяються до неї, подібно до того, як це роблять собаки. У цей період запах їхніх виділень стає особливо різким, і частіше, ніж звично, чується їхній гавкіт. Справа не обходиться, звичайно, без бійок між суперниками. Коли самка завагітніє, вона залишає нору і поселяється в густому чагарнику, розташованому поблизу від вибраної для пологів нори. У цей час, за Бекманом, вона відвідує і розширює різні нори і нарешті поселяється в такій місцевості, яку останнім часом найменше відвідували люди і собаки. Розташована ця нора в затишному місці або лежить відкрито — на це вона не звертає уваги. У тому разі, якщо потрібної нори не знайдеться, лисиця сама вириває її або влаштовує собі кубло в дуплі дерева, під купою каміння, хмизу, або ж просто в заростях чагарнику, і м’яко вистилає його шерстю. Ще під час вагітності самка починає потроху вискубувати на собі шерсть по всьому череву, від пупка до самого горла. Вона це робить з подвійною метою: по-перше і головним чином, для того, щоб відкрити соски для очікуваного потомства, а по-друге, щоб ту шерсть використати на теплу і м’яку підстилку майбутнім дитинчатам. Пологи настають через дев’ять тижнів, або 60—63 дні, після спаровування, звичайно в кінці квітня або на початку травня. Кількість дитинчат коливається між 3 і 12; найчастіше в кублі знаходять 4—7 лисенят. За дослідженнями Пагенштехера, вони з’являються на світ сліпими та із закритими вухами; вкриті дуже гладкою, короткою бурою шерсткою з жовтуватими і сіруватими на кінчиках волосками і мають чалу смугу, яка різко виділяється на лобі, білий кінчик хвоста і маленьку білу нечітку плямочку на грудях. Вони вкрай незграбні, неповороткі та спочатку розвиваються дуже повільно. Очі у них розплющуються тільки за два тижні, однак до цього ж часу прорізаються всі зуби. Мати ставиться до них дуже ніжно, перші дні не залишаючи їх ні на мить, а згодом якщо і йде кудись, то лише вечірньої пори і ненадовго, заздалегідь вживши всіляких заходів, щоб приховати їхню присутність.Через місяць або півтора після свого народження маленькі хижаки, вкриті червонувато-сірою шерсткою, наважуються тихої днини виходити з нори, щоб погрітися на сонечку і погратися на волі одне з одним або з матір’ю. Мати приносить їм удосталь поживи та ще з перших тижнів примушує їсти і навіть ловити мишей, пташок, жаб і жуків. У цей час лисиця стає ще обережнішою і при щонайменшому шумі відводить їх назад у нору, а якщо чує переслідування, то тягне їх у зубах в іншу нору. Навіть у мить найсерйознішої небезпеки вона поспішає схопити дитинча, щоб донести його до безпечного місця. В кінці червня молоденькі лисички вже беруть участь у материнському полюванні, а іноді й самостійно вирушають на лови зайчат, маленьких мишей, пташок, не нехтуючи і жуками. В кіпці липня дитинчата зовсім залишають нору і йдуть разом з матір’ю на хлібні поля, які обіцяють їм багату здобич і забезпечують цілковиту безпеку. Коли жнива спустошать поля, вони перебираються в густі чагарники, в степи, в зарості очерету. Пізньої осені вони нарешті остаточно відділяються від матері та починають самостійне життя.
