«…всяка людина має право розпоряджатися своєю долею, а ти вже людина. Раз у житті до кожної людини приходить доля й каже: вибирай! Отже, тобі варт тільки захотіти…».
«… Він став відчувати і людське горе і людську радість».
«Боротися можна не тільки списом і шаблею. Можливо, несправедливо ображений долею підніме із часом доступну йому зброю на захист інших, обездолених життям, і тоді я недарма проживу на світі, покалічений старий солдат…».
«Якийсь дивний недитячий смуток все ж таки проступав у його характері>>
«— … для тебе існують звуки, тепло, рух… тебе оточує любов… Багато хто віддав би світло очей за те, чим ти нехтуєш, як безумець… але ти надто егоїстично носишся зі своїм горем… Якби ти міг зрозуміти, що на світі є горе в сто разів більше, ніж твоє, таке горе, проти якого твоє життя, забезпечене й оточене співчуттям, можна назвати блаженством, — тоді … У будь-якому разі, якщо тобі й було б гірше, то, може, сам ти був би кращий».
«Я хотів, щоб ти відчув чуже горе і перестав носитися зі своїм.Ти вмієш тільки кощунствувати зі своєю ситою заздрістю до чужого голоду! … »
Миңа бик ошый минем мәктәп. Аның дүрт кат, һәм һәр шуларның урнашкан уңайлы кабинетлары бар. Аларның һәркайсы бик матур һәм уңайлы. Тагын бар, спорт залы. Ул бик зур. Һәм ашханә бар. Анда һәрвакыт күп. Укытучылар безнең мәктәптә бик добры һәм приветливы. Аларның күбесе - хатын-кызлар. Менә шундый нашая мәктәбе. перевод: Мне очень нравится моя школа. У неё четыре этажа, и на каждом из них находятся уютные кабинеты. Каждый из них очень красив и привлекателен. Ещё имеется спортивный зал. Он очень большой. И столовая. В ней всегда много народу. Учителя в нашей школе очень добры и приветливы. Большинство из них - женщины. Вот такая нашая школа
Вроде так Менэ матур коз дэ житте. Кознен килуе белэн узгэрешлэр дэ башланды.Кошлар жылы якларга очып киттелэр. Алардан башка ничектер ямансу. Эмма яз конне алар безнен яныбызга барыбер кайтачаклар. Мин белэм. Агачлар узлэренен матур яшел кулмэклэрен сарыга hэм кызылга алыштырдылар. Аларга бик тэ килешэ. Янгырлар да хэзер икенче. Жэй конне алар жылы, котеп алган булсалар, хэзер — салкын, коеп ява торган. Басуларда да эшчелэргэ эш кубэйде. Алар кон-тон уныш жыялар. Э мин дусларым белэн, жэй буена ял итеп, хэл жыеп, мэктэпкэ барам. Безгэ анда укытучылар яна белемнэр бирэчэклэр. Мин бик котеп алдым яна уку елын.
«… Він став відчувати і людське горе і людську радість».
«Боротися можна не тільки списом і шаблею. Можливо, несправедливо ображений долею підніме із часом доступну йому зброю на захист інших, обездолених життям, і тоді я недарма проживу на світі, покалічений старий солдат…».
«Якийсь дивний недитячий смуток все ж таки проступав у його характері>>
«— … для тебе існують звуки, тепло, рух… тебе оточує любов… Багато хто віддав би світло очей за те, чим ти нехтуєш, як безумець… але ти надто егоїстично носишся зі своїм горем… Якби ти міг зрозуміти, що на світі є горе в сто разів більше, ніж твоє, таке горе, проти якого твоє життя, забезпечене й оточене співчуттям, можна назвати блаженством, — тоді … У будь-якому разі, якщо тобі й було б гірше, то, може, сам ти був би кращий».
«Я хотів, щоб ти відчув чуже горе і перестав носитися зі своїм.Ти вмієш тільки кощунствувати зі своєю ситою заздрістю до чужого голоду! … »