З другої половини XV ст. Іспанія вже була єдиним державою; на початку XVI ст. це абсолютистское держава досягла найвищого політичного і економічного могутності в Європі. Триваюче завоювання Нового Світу, відкриття нових торгових шляхів перетворили Іспанію в найсильнішу морську державу, що володіє гігантськими колоніями. Колосальні багатства були сконцентровані в руках земельної аристократії, двору і церкви, могутньої в Іспанії, як ні в жодному іншому європейському державі. Однак реакційна внутрішня і зовнішня політика іспанських королів, руйнівні війни, постійні релігійні переслідування, слабкість буржуазії привели Іспанію до втрати своєї могутності вже до кінця XVI ст.
Розквіт іспанської культури: літератури і театру (освячених іменами Сервантеса і Лопе де Вега), а потім живопису - не збігся з періодом найвищого економічного і політичного могутності Іспанії та настав дещо пізніше. «Золотим віком» іспанського живопису XVII є століття, а точніше - 80-ті роки XVI - 80-ті роки XVII століття.
Для іспанського мистецтва було характерно переважання традицій не класичних, а середньовічних, готичних. Роль мавританського мистецтва у зв'язку з багатовіковим пануванням арабів в Іспанії безсумнівна для всього іспанського мистецтва, зумів надзвичайно цікаво переробити мавританські риси, сплавивши їх з споконвічно національними.
У іспанських художників було два основних замовника: перший -це двір, багаті іспанські гранди, аристократія, і другий - церква. Роль католицької церкви у складанні іспанської школи живопису була дуже велика. Під її впливом формувалися смаки замовників. Але суворість долі іспанського народу, своєрідність його життєвих шляхів виробили специфічну світогляд іспанців. Релігійні ідеї, якими, по суті, все освячене мистецтво Іспанії, сприймаються дуже конкретно в образах реальної насправді, чуттєвий світ дивовижно поєднується з релігійним ідеалізмом, а в містичний сюжет вривається народна, національна стихія. В іспанському мистецтві ідеал національного героя виражений насамперед в образах святих.
