Соната — циклічний твір, у якому частини об’єднані спільним задумом, а їхня послідовність зумовлена образним змістом, єдиною ідеєю. У класичній сонаті зазвичай три частини, перша з яких написана в сонатній формі. Темповий контраст частин циклу такий: перша — швидка, друга — повільна, третя — знову швидка. За характером музики вони також різняться. Як саме? Драматургія сонати передбачає енергійні образи в першій частині, ліричний відступ — у другій, а потім — урочисто-святковий фінал. Загальна схема побудови сонати може змінюватися, варіюватися, складатися з іншої кількості частин (нерідко з чотирьох), але за кожною закріплюється своя «роль» у циклі. Принцип контрастного зіставлення зачищається основним для цього жанру.
Контраст важливий і для драматургії сонатної форми, де розвиток музики можна порівняти з дією у драматичному творі. Спочатку композитор знайомить нас з основними дійовими особами — контрастними музичними темами: головною і побічною партіями (ГП і ПП). Відбувається їх експонування, ніби «зав’язка драми». Потім теми розвиваються.
музична дія загострюється, досягає кульмінації, після чого наступає «розв’язка дії», головна і побічна теми повторюються, але вже у видозміненому вигляді.
Таким чином, сонатна форма складається з таких основних розділів:
• експозиція — експонування основних тем, «зав’язка»;
• розробка — розвиток основних тем;
• реприза — видозмінене повторення тем, завершення дії, «розв’язка». Отже, у сонаті можемо гати гармонійну упорядкованість форми, певну симетричність, подібну до архітектурних форм класицизму'.
Почитай в Инете: Руслан, Фарлаф и Ратмир отправились искать Людмилу. Руслан находит хижину волшебника Финна. Здесь молодой витязь узнает, что его невеста находится во власти злого карлика Черномора. Финн рассказывает о своей любви к надменной красавице Наине и о том, как он попытался чарами завоевать в ней любовь к себе. Но он в страхе бежал от своей возлюбленной, которая к тому времени состарилась и стала ведьмой. Любовь Наины обратилась в великую злобу, и теперь она будет мстить всем влюбленным.
Фарлаф также старается напасть на след Людмилы. Его союзница, волшебница Наина, советует ему лишь идти вслед за Русланом, который наверняка найдет Людмилу, и тогда Фарлафу останется только убить его и завладеть беззащитной девушкой. . Тем временем Руслан уже далеко. Конь приносит его на заколдованное поле, усеянное мертвыми костями. Огромная голова — жертва Черномора — насмехается над Русланом, и тот наносит ей удар. Появляется волшебный меч, голова умирает, но успевает поведать тайну: только этим мечом можно отсечь бороду Черномора и лишить его колдовской силы.
Волшебница Наина обещала Фарлафу избавить его от соперников. Ее чаровницы заманили к себе Ратмира и не отпускают его, лишая воли, обольщая его песнями танцами и своей красотой. Потом его должна убить Наина. Такая же участь ждет и Руслана. помешать чарам Наины пытается ее пленница Горислава, покинувшая свой гарем в поисках Ратмира. Но появляется Финн и освобождает героев. Они все вместе отправляются на север...
Си-соль диез - б.6, а не соль бемоль. ми-ре# - б.7, а не ми#. ля-до# - б.3, а не ре бемоль. фа-ля бемоль - м.3, а не соль # ми бемоль- ре бемоль - м.7, а не ми бемоль - до#/ си- фа# - ч.5, а не си-фа. Ты мыслишь, в принципе,эн-гармонически-то правильно, но интервалы по написанию отличаются. Например:ты пишешь "Ля-ре бемоль", а нужно ля- до#. Ре бемоль и до# - эн-гармонически равны, но написание разное: ля- ре бемоль - это уменьшенная кварта, звучит действительно как б.3, но, поскольку, в кварте 4 ступени, то ля-ре бемоль (ля, си, до, ре) - ум.4. б.3 - больш.терция-включает 3 ступени, значит, ля-до#, т.е. у ум.4 и у б.3 звучание одинаковое, а обозначаются по-разному, но эн-гармонически равны.
Объяснение:
Соната — циклічний твір, у якому частини об’єднані спільним задумом, а їхня послідовність зумовлена образним змістом, єдиною ідеєю. У класичній сонаті зазвичай три частини, перша з яких написана в сонатній формі. Темповий контраст частин циклу такий: перша — швидка, друга — повільна, третя — знову швидка. За характером музики вони також різняться. Як саме? Драматургія сонати передбачає енергійні образи в першій частині, ліричний відступ — у другій, а потім — урочисто-святковий фінал. Загальна схема побудови сонати може змінюватися, варіюватися, складатися з іншої кількості частин (нерідко з чотирьох), але за кожною закріплюється своя «роль» у циклі. Принцип контрастного зіставлення зачищається основним для цього жанру.
Контраст важливий і для драматургії сонатної форми, де розвиток музики можна порівняти з дією у драматичному творі. Спочатку композитор знайомить нас з основними дійовими особами — контрастними музичними темами: головною і побічною партіями (ГП і ПП). Відбувається їх експонування, ніби «зав’язка драми». Потім теми розвиваються.
музична дія загострюється, досягає кульмінації, після чого наступає «розв’язка дії», головна і побічна теми повторюються, але вже у видозміненому вигляді.
Таким чином, сонатна форма складається з таких основних розділів:
• експозиція — експонування основних тем, «зав’язка»;
• розробка — розвиток основних тем;
• реприза — видозмінене повторення тем, завершення дії, «розв’язка». Отже, у сонаті можемо гати гармонійну упорядкованість форми, певну симетричність, подібну до архітектурних форм класицизму'.