ответ: слово «культура» останнім часом на вустах багатьох людей. різні люди по-різному підходять до цієї тематики. більшість зацікавлених культурою, розуміючи її важливість в житті народу, нарікають, що державна влада дуже мало уваги присвячує культурі, а головний їхній аргумент - це незначний відсоток державного бюджету, виділений на сферу культури.
це, напевно, правда, тому що відповідальні за інститути культури особистості досить голосно говорять про брак фінансової підтримки. цю тему можна розвивати, але нехай це роблять люди, які мають безпосереднє відношення до цієї проблематики.
нас більше цікавить, яке значення має культура для нашого суспільного життя. усвідомлюючи, що термін «культура» має два можливих значення - загальної та особистої культури, ми сьогодні зупинимося на першій. про особисте культурі треба говорити окремо, що з божою поміччю сподіваємося зробити разом, тому що і це питання дуже важливе в житті народу.
отже, поговоримо про загальну культуру. її можна визначити як суму художніх досягнень. хоча далі постараємося пояснити, що мова йде не тільки про речі як носії краси, а про суму досягнень, де важливу роль займає людина. до творів культури відносяться література, музика, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура, театр, кінематографія та інші речі, що мають спільну рису - вони є носіями краси. ці твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними художниками. деякі з них призначені для того, щоб їх оглядали, інші ж відносяться до так званого прикладного мистецтва, це речі, які вживаються в повсякденному житті.
народи пишаються своїми культурними досягненнями, бережуть їх, одночасно намагаючись робити їх живими елементами суспільного життя. і це правильно, тому що за цих культурних досягнень народи духовно розвиваються, облагороджуються, піднімають рівень свого світосприйняття.
у житті людини дуже важливі почуття правди і добра. культура доповнює ці елементи ще поняттям краси. було б корисно задуматися над сучасним станом культури в українському суспільстві, намагатися пізнати її надбання і з'ясувати, як то духовне багатство ми можемо і повинні використовувати на благо нашого народу. будучи народом з культурним надбанням, чи можемо ми собі дозволити їм нехтувати? тут мова йде не тільки про збереження, а про використання духовної спадщини для вирощування почуття правди, добра і краси в житті громадян.
у минулому столітті по території україни прокотилися дві страшні війни, різні нищівні окупації, був голодомор і довгий період заперечення людської гідності. все це залишило глибокі рани на психіці нашого народу. на щастя, не вдалося знищити всі культурні досягнення. є питання: наскільки ми готові лікувати наші душі, черпаючи зі скарбниці того, що збереглося? було б великим промахом недооцінити важливість культури. це вже говорилося вище, але, на нашу думку, це треба часто повторювати, тому що неможливо бути дійсно зрілим народом, не ві належне культурі.
цю правду можна легко довести, якщо звернути увагу на роль культури у збереженні нашої національної ідентичності. дев'ятнадцятий і минуле століття ми завжди будемо розцінювати з подивом, бо, незважаючи на те, що нам довелося пережити, ми не перестали бути собою, головним чином, завдяки культурі. сьогодні, на порозі великих змін в житті нашого народу, не можемо собі навіть уявити здійснення виправданих мрій існування цілком самобутнього суспільства без продовження процесу розвитку культури. саме збереження минулого та розвиток в майбутньому нам свідомо стати одним народом. без такого свідомості ми можемо дуже легко стати жертвою всіх, хто хоче бачити нас розділеними, посварити, а тому слабкими.
на підставі особистого досвіду хотів би я проілюструвати об'єднавчу енергію культури. у 70-80-ті роки минулого століття я мав можливість відвідувати українські поселення в різних країнах на різних континентах. і що особливо кинулося мені в очі - це роль в житті наших громад тараса григоровича шевченка. великі поселення зазвичай мали в своїй країні відповідний пам'ятник кобзарю, який дуже шанували. для прикладу - на відкритті пам'ятника шевченку у вашингтоні зібралося коло 100 000 українців. на відкриття такого пам'ятника в місцевості енкарнаціон в парагваї прибула майже вся українська громада, незалежно від віку, віросповідання, освіти.
чи не в кожній країні була можливість поставити пам'ятник нашому геніальному поету, але неухильно в кожній громаді, яку я відвідував в лютому або березні, готували шевченківський концерт. фігура тараса шевченка об'єднувала всіх вихідців з україни, багато з яких жили за межами батьківщини навіть понад півстоліття. майже в кожному випадку вони декламували вірші, співали пісні на слова шевченка, але, що найважливіше - були дуже раді бути присутніми на такому громадському святкуванні.
Основной задачей романтизма было изображение внутреннего мира, душевной жизни, а это можно было делать и на материале историй, мистики и т. д. Нужно было показать парадокс этой внутренней жизни, ее иррациональность. В своем воображении романтики преображали неприглядную действительность или же уходили в мир своих переживаний. Разрыв между мечтой и действительностью, противопоставление прекрасного вымысла объективной реальности лежали в основе всего романтического движения.
Романтизм впервые ставит проблему языка искусства. “Искусство – язык совсем иного рода, нежели природа; но и в нем заключена та же чудесная сила, которая столь же тайно и непонятно воздействует на душу человека” (Вакенродер и Тик) . Художник – толкователь языка природы, посредник между миром духа и людьми. “Благодаря художникам человечество возникает как цельная индивидуальность. Художники через современность объединяют мир с миром будущим. Они являются высочайшим духовным органом, в котором встречаются друг с другом жизненные силы своего внешнего человечества а где внутреннее человечества проявляется прежде всего”(Ф. Шлегель) .
Однако романтизм не был однородным течением: его идейное развитие шло в различных направлениях. Среди романтиков были реакционно настроенные писатели, приверженцы старого режима, которые воспевали феодальную монархию и христианство. С другой стороны, романтики с прогрессивным мировоззрением выражали демократический протест против феодального и всяческого гнета, воплощали революционный порыв народа к лучшему будущему.
Романтизм оставил целую эпоху в мировой художественной культуре, его представителями были: в литературе В. Скотт, Дж. Байрон, Шелли, В. Гюго, А. Мицкевич, и др. ; в изобразительном искусстве Э. Делакруа, Т. Жерико, Ф. Рунге, Дж. Констебл, У. Тернер, О. Кипренский и др. ; в музыке Ф. Шуберт, Р. Вагнер, Г. Берлиоз, Н. Паганини, Ф. Лист, Ф. Шопен и др. Они открыли и развили новые жанры, обратили пристальное внимание к судьбам человеческой личности, раскрыли диалектику добра и зла, мастерски раскрыли человеческие страсти и др.
Виды искусства в своей значимости более или менее уравнялись и дали великолепные произведения искусства, хотя романтики в лестнице искусств первенство отдавали музыке.
Я не буду писать прям полностью,но общую суть передам. Никогда бумажная книга не будет уступать какой-то электронике. Во-первых, электронная книга неудобна тем,что дает большое напряжения на глаза, после чтения начинается покраснение, а в дальнейшем ухудшение. Во-вторых, многим читателям, также,как и мне,приятно держать саму книгу в руках. Так ты можешь ощущать и в полной мере наслаждаться чтением. Но в электронной книге есть и свои плюсы. Например, очень удобно по этому электронному носителю искать нужный фрагмент в тексте и ее всегда можно носить с собой, не таская огромные тяжести. В общем, у обоих видов книг есть свои плюсы и минусы и только сам человек определяет, на чем ему лучше всего читается)
ответ: слово «культура» останнім часом на вустах багатьох людей. різні люди по-різному підходять до цієї тематики. більшість зацікавлених культурою, розуміючи її важливість в житті народу, нарікають, що державна влада дуже мало уваги присвячує культурі, а головний їхній аргумент - це незначний відсоток державного бюджету, виділений на сферу культури.
це, напевно, правда, тому що відповідальні за інститути культури особистості досить голосно говорять про брак фінансової підтримки. цю тему можна розвивати, але нехай це роблять люди, які мають безпосереднє відношення до цієї проблематики.
нас більше цікавить, яке значення має культура для нашого суспільного життя. усвідомлюючи, що термін «культура» має два можливих значення - загальної та особистої культури, ми сьогодні зупинимося на першій. про особисте культурі треба говорити окремо, що з божою поміччю сподіваємося зробити разом, тому що і це питання дуже важливе в житті народу.
отже, поговоримо про загальну культуру. її можна визначити як суму художніх досягнень. хоча далі постараємося пояснити, що мова йде не тільки про речі як носії краси, а про суму досягнень, де важливу роль займає людина. до творів культури відносяться література, музика, образотворче мистецтво, скульптура, архітектура, театр, кінематографія та інші речі, що мають спільну рису - вони є носіями краси. ці твори культури можуть бути створені як професійними, так і народними художниками. деякі з них призначені для того, щоб їх оглядали, інші ж відносяться до так званого прикладного мистецтва, це речі, які вживаються в повсякденному житті.
народи пишаються своїми культурними досягненнями, бережуть їх, одночасно намагаючись робити їх живими елементами суспільного життя. і це правильно, тому що за цих культурних досягнень народи духовно розвиваються, облагороджуються, піднімають рівень свого світосприйняття.
у житті людини дуже важливі почуття правди і добра. культура доповнює ці елементи ще поняттям краси. було б корисно задуматися над сучасним станом культури в українському суспільстві, намагатися пізнати її надбання і з'ясувати, як то духовне багатство ми можемо і повинні використовувати на благо нашого народу. будучи народом з культурним надбанням, чи можемо ми собі дозволити їм нехтувати? тут мова йде не тільки про збереження, а про використання духовної спадщини для вирощування почуття правди, добра і краси в житті громадян.
у минулому столітті по території україни прокотилися дві страшні війни, різні нищівні окупації, був голодомор і довгий період заперечення людської гідності. все це залишило глибокі рани на психіці нашого народу. на щастя, не вдалося знищити всі культурні досягнення. є питання: наскільки ми готові лікувати наші душі, черпаючи зі скарбниці того, що збереглося? було б великим промахом недооцінити важливість культури. це вже говорилося вище, але, на нашу думку, це треба часто повторювати, тому що неможливо бути дійсно зрілим народом, не ві належне культурі.
цю правду можна легко довести, якщо звернути увагу на роль культури у збереженні нашої національної ідентичності. дев'ятнадцятий і минуле століття ми завжди будемо розцінювати з подивом, бо, незважаючи на те, що нам довелося пережити, ми не перестали бути собою, головним чином, завдяки культурі. сьогодні, на порозі великих змін в житті нашого народу, не можемо собі навіть уявити здійснення виправданих мрій існування цілком самобутнього суспільства без продовження процесу розвитку культури. саме збереження минулого та розвиток в майбутньому нам свідомо стати одним народом. без такого свідомості ми можемо дуже легко стати жертвою всіх, хто хоче бачити нас розділеними, посварити, а тому слабкими.
на підставі особистого досвіду хотів би я проілюструвати об'єднавчу енергію культури. у 70-80-ті роки минулого століття я мав можливість відвідувати українські поселення в різних країнах на різних континентах. і що особливо кинулося мені в очі - це роль в житті наших громад тараса григоровича шевченка. великі поселення зазвичай мали в своїй країні відповідний пам'ятник кобзарю, який дуже шанували. для прикладу - на відкритті пам'ятника шевченку у вашингтоні зібралося коло 100 000 українців. на відкриття такого пам'ятника в місцевості енкарнаціон в парагваї прибула майже вся українська громада, незалежно від віку, віросповідання, освіти.
чи не в кожній країні була можливість поставити пам'ятник нашому геніальному поету, але неухильно в кожній громаді, яку я відвідував в лютому або березні, готували шевченківський концерт. фігура тараса шевченка об'єднувала всіх вихідців з україни, багато з яких жили за межами батьківщини навіть понад півстоліття. майже в кожному випадку вони декламували вірші, співали пісні на слова шевченка, але, що найважливіше - були дуже раді бути присутніми на такому громадському святкуванні.
.