М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
bobkovaolesya
bobkovaolesya
14.02.2020 16:45 •  Музыка

почему скоморохов  гоняли из больших городов в сибирь

👇
Ответ:
Taekimyeon
Taekimyeon
14.02.2020

Их не ссылали ни в какую Сибирь или ещё куда. Скоморохи - это бродячие артисты всего лишь.

Объяснение:

4,6(71 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
камаз9
камаз9
14.02.2020
"Переводчик в прозе раб, а в стихах соперник", - обронил Поэт. Русский переводчик "Гамлета" обречен на двойное соперничанье - с автором оригинала и переводческой традицией. Но даже если ты сам осознаешь, что вскарабкался на плечи гигантов, знакомый театровед все равно поинтересуется: "А что, Пастернак уже не устраивает?" Переводы редко живут на сцене долее трех десятилетий: язык, как стрелки часов, незримо смещается во времени. Переводчиком становится тот, кто раньше других заметит, что часы отстали. Мне жаль ямбического затакта "То be, or not to be...", того первого безударного слога, в котором слышен резкий вдох и виден взмах поднявшейся для удара руки. На этом фоне "Быть иль не быть, вот в чем вопрос" (Пастернак) вместе с "Быть или не быть - таков вопрос" (Лозинский) - тупой тычок, слепок с честной версификации ученого-геодезиста М.П.Вронченко (1828 г.): "Быть иль не быть - таков вопрос..." и Николая Полевого (1837 г.): "Быть или не быть - вот в чем вопрос!". В русских переводах я не слышу тигриного рыка короля: "Gertrude, do not drink". (Если это "Не пей вина, Гертруда", то прав Борис Гребенщиков, продолживший: "Пьянство не красит дам!") Не могу поверить, что стражники изъясняются со столь явным немецким акцентом: "Кто здесь?" "Нет, сам ты кто, сначала отвечай!" И фонетически невнятное "Разлажен жизни ход..." не заменит подлинного "The time is out of joint" ("Век вывихнут"), в котором выражена та же средневековая идея выворачивания времени, что и в "Слове о полку Игореве": "Наничь ся годины обратиша" ("Обратились времена наизнанку"). А перевод "Words. Words. Words" как "Слова. Слова. Слова" - всего лишь подстрочник. Что обычно делает человек, когда читает хорошую книгу и чего-то не может в ней понять? Трет переносицу и, пообещав себе, что непременно в этом разберется (когда будет время), продолжает чтение. Переводчику сложней. Если он честен перед собой и текстом, работа может встать на недели или даже месяцы. У меня не было установки отыскать в "Гамлете" нечто никому не известное, я просто хотел сделать новый перевод пьесы Шекспира. Но чем дальше втягивался в работу, тем удивительней становилось ощущение разрыва между английским текстом и его классическими интерпретациями. Вроде бы Гамлет оставался Гамлетом, а Клавдий - Клавдием, но это были другие Гамлет и Клавдий. Иными оказывалась логика их поступков, а, значит, и сами поступки. XX век с его установкой на научно-технический прогресс игнорировал шекспировскую логику "темного" стиля, опирающуюся на многомерность поэтического слова. (Подробнее об этом см. с. 237-242.) Главным образом это касается образа Горацио и тайны гибели Офелии. Пропустив через руку весь текст, я смею полагать, что при всех своих открытиях шекспироведение три с лишним века повторяет ошибки, сделанные провинциальными английскими трагиками еще во второй трети XVII в., когда после восемнадцатилетнего запрета театров Британия узнала о Шекспире.
4,5(19 оценок)
Ответ:
Polina300696
Polina300696
14.02.2020

надеюсь Объяснение:

Театра́льне мисте́цтво (англ. Performing arts) — вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за до сценічної дії акторів перед глядачами.

Театр — вид мистецтва, художньо освоює світ через драматичну дію, що здійснюється творчим колективом.

Основа театру — драматургія. Синтетичність театрального мистецтва визначає його колективний характер: у виставі об'єднуються творчі зусилля драматурга, режисера, художника, композитора, хореографа, актора.

Театральні постановки поділяються за жанрами:

Драма;

Трагедія;

Комедія;

Мюзикл і т. д.

Театральне мистецтво сягає своїм корінням в глибоку старовину. Його найважливіші елементи існували вже в первісних обрядах, в тотемічних танцях, в копіюванні повадок тварин і т. д.

Природа мистецтва театру синтетична, адже його художній образ виникає завдяки синтезу драматургії, архітектури живопису, скульптури, музики, майстерності актора. Отже, можна певну закономірність у розвитку процесу синтезації видів мистецтва. Якщо архітектура, живопис, скульптура взаємодіють переважно між собою, то мистецтво хореографії та театру, а далі ми побачимо, що і мистецтво кіно, використовує міжвидовий синтез.

Мистецтво театру цілком слушно вважають колективною творчістю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтворчості в театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосередньо беруть участь принаймні п'ять осіб, але іноді у виставі бере участь один актор — це моновистава. Тільки, якщо всі вони стають співавторами, спектакль перетворюється у витвір мистецтва. Велика відповідальність при його створенні покладається на режисера-постановника, оскільки саме він повинен передати задум драматурга, створити необхідну атмосферу дії, вибудувати композицію спектаклю таким чином, аби вона якомога глибше і яскравіше донесла до глядача основну його ідею. Цей процес надзвичайно складний особливо тоді, коли драматурга і режисера розділяє значний часовий проміжок: необхідно передати атмосферу тієї епохи, у межах якої розгортається дія спектаклю, відтворити специфіку побуту, особливості костюмів тощо. Саме це і допомагає зробити режисерові художник, а музичне оформлення, що покладається на композитора, дає змогу посилити драматичне напруження дії, створити важливий емоційний фон спектаклю.

Зв'язуючою ланкою між драматургом і режисером є актор, який не доводить їхній задум до глядача, а й примушує повірити його в те, що відбувається на сцені. Саме актор може порушити міру умовності, що притаманна мистецтву театру. Проте створити повноцінний образ здатний тільки справжній актор, який володіє засобами акторської майстерності: системою зображувально-виражальних прийомів (міміка, дикція, інтонація, пластика, рух тощо), фантазією, вмінням імпровізувати та ін. Це дає можливість акторові встановити емоційний контакт з глядачем, примусити останнього співпереживати дії, що розгортаються на сцені.

Важлива специфічна особливість театру, яка відрізняє його переважно від усіх видів мистецтва (виняток — хореографія), полягає у тому, що глядач має змогу стати свідком процесу художньої творчост гати створення художнього образу власними очима. Естетичний вплив справжнього театрального мистецтва, що викликає почуття емпатії — співпереживання у глядача, приводить його до катарсису — духовного очищення, а саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва взагалі.

Відомості про театр ляльок зустрічаються ще в античній літературі, відомо також, що в і Давньому Єгипті були театралізовані вистави релігійного змісту з використанням ляльок богів.

З даніх давен лялькові вистави відомі також у країнах Сходу — в Китаї (куй-лей-сі), Японії, [[Інджхуууйж ія|Індії]], Індонезії тощо.

Виготовлення ляльок, зокрема великого розміру, приміром з пап'є-маше, практикувалося й зустрічається в наш час для участі у святковій ході, скажімо під час карнавалів у Іспанії, Франції та Німеччині.

У Туреччині (від доби Османської імперії) та в прилеглих народів (наприклад, у вірмен) поширення набув театр тіней караґьоз.

До початку XIX століття народний театр ляльок поступився напівпрофесійному — у період розквіту романтизму місцева інтелігенція починає ладнати аматорські лялькові вистави, що часто поєднуються з вивченням і збереженням народних традицій. Дуже швидко на це приходить мода — і ось уже відвідання таких, часто ліричних або сатиричних вистав, нерідко з додаванням етнографічних чи соціальних деталей і дуже часто на невибагливий сюжет про кохання людей з різних станів суспільства, стає дуже популярним в середовищі освіченого міщанства. Відомо, що навіть класики світової літератури Жорж Санд, Анатоль Франс, Моріс Метерлінк і Бернард Шоу писали для лялькового театру.

4,5(45 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Музыка
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ