етство провёл в Друскининкае, где его отец, Константин Чюрлёнис, сын вольного литовского крестьянина[источник не указан 3023 дня], был органистом. Мать по имени Адель Радманн была немецкого происхождения, из семьи евангелистов, эмигрировавших из Регенсбурга в связи с гонениями со стороны католической церкви. В семье будущего художника звали «Константом»[1], в семье говорили на польском языке, Чюрлёнис на протяжении всей своей жизни писал дневники только по-польски, как и все свои литературные произведения, а также большинство писем[2].
Когда у мальчика проявились к музыке, он был зачислен в музыкальную школу князя Михаила Николая Северина Марка Огинского (1849—1902) в Плунге (1889—1893). Князь — потомок и тёзка Михаила Клеофаса Огинского (автора знаменитого полонеза «Прощание с родиной», написанного в 1794), — несмотря на ряд конфликтов, всё же начал относиться к Чюрлёнису с большой симпатией. В этой школе и княжеском оркестре началась профессиональная музыкальная карьера будущего композитора и художника.
Объяснение:
Відповідь:
Характерним для українського образотворчого мистецтва другої половини XIX ст. було становлення його на позиціях реалізму, народності, життєвої правди. На розвитку художнього життя в Україні, на утвердженні демократичних тенденцій у живопису позначилась діяльність Товариства пересувних художніх виставок ("передвижники"), що виникло 1870 р. в Росії. Членами його були багато українських митців. Високої професійної майстерності українські художники набували в Петербурзькій Академії мистецтв. В Одесі, Харкові, Києві відкрилися малювальні школи (згодом училища). Консолідації мистецьких сил України сприяли Товариство південноросійських художників у Одесі, Київське товариство художніх виставок, Товариство для розвою руської штуки у Львові, Товариство харківських художників та інші об'єднання.
В українському живопису чітко окреслились і набули специфічних ознак усі жанри. Під впливом демократичних тенденцій у розвитку культури на перше місце висувається побутовий жанр, який безпосередньо відображає життя народу. Тематичні рамки цього жанру розширюються, він збагачується на нові сюжети й міцніше пов'язується із суспільною проблематикою. Художники прагнуть осмислити нового героя часу, нові відносини, що складаються в суспільстві, знайти й утвердити нові мистецькі цінності. Зростання інтересу до минулого України, до національно-визвольної тематики зумовило піднесення історичного жанру. Любов до рідного краю, відчуття природи як суттєвого чинника в понятті "батьківщина" було основою формування пейзажного жанру, який набуває самостійного ідейно-естетичного значення. Взагалі переважна більшість українських митців не були майстрами якогось одного жанру, а володіли багатьма з них.
Пояснення:
Объяснение:
я не могла написать 5-ый вопрос.