Неудивительно, что этот жанр зародился именно в городе «великих умов» Флоренции, что в переводе означает «цветущая». Более трёхсот лет им правили герцоги из рода Медичи. Именно их династия мощному расцвету культура в Италии. Всё началось с флорентийской камерартты - кружка просвещенных любителей музыки, поэтов, ученых, гуманистов, которые собирались во Флоренции с 1580-х годов в поместье графа Якопо Корси.
Композиторы Якопо Пери, Джулио Каччини, теоретик и композитор Винченцо Галилей, поэт Оттавио Ринуччини, ученый филогог Джироламо Меи – прогрессивные миценаты, которые хотели возродить древнегреческую трагедию. Но тексты древних пьес, их глубина, насыщенность сложнейшей трудно сочетались с полифонической музыкой, которая главенствовала в то время.
Очень важно было чётко доносить слова, сохранять их интонацию и эмоциональную окраску. Поэтому, один из участников камератты, Винченцо Галилей, отец знаменитого физика и астронома, предлагает заменить многоголосное пение одноголосным. Так появился новый музыкальный стиль – сольное пение: передача художественного содержания с голосового интонирования. У этого стиля есть несколько видов: акапелла, вокализ, речитатив.
Образцом нового стиля стали две оперы, поставленные на сюжеты древнегреческих мифов «Дафна» и «Эвридика». Первая была исполнена 1597—1598 годы в одном из богатых флорентийских домов, а «Эвридика», опера которая популярна и в наши дни, была представлена при дворе с большой пышностью в 1600 году по случаю свадьбы Марии Медичи, ее успех получил очень значительный и широкий резонанс.
Картина написана Левитаном в 1899 году.
Художник умел передать с огромной силой величайшего мастера не поддающиеся обозрению дали ненастного времени года. Осень изображалась им в своем непередаваемом спокойствии и особом величии. Зрительно может это ощутить, лишь только взглянув на полотно Левитана7
Осень совершенно меняла всю природу. Вся густая летняя зелень постепенно смывалась дождями, деревья одевались в оранжевые и желтые наряды. Некогда густые леса становились полупрозрачными, совершенно сквозными. Лето с его буйными красками сменялось пурпурной и золотой осенней порой.
Художник любил это время года. Он ждал его с величайшим нетерпением и огромным трепетом. Сколько осенних дней перенес он на свои полотна. Известно почти сто картин, посвященных осени, а это не читая этюдов.
Каждый раз на полотнах художника осень предстает по-новому. На этой картине мы видим вполне знакомые нам всем с детства вещи. Березы еще одеты в причудливые яркие наряды из желтых и красных листьев, ветер не успел сдуть их. Небо настолько необычно, что до боли напоминает еще совсем тонкий первый лед на реке.
Мы чувствуем, насколько печальны дни осени. Листья осыпаются, травы гниют, солнце еще греет, но совсем слабо. Вся природа готовится к зиме.
Левитан – мастер цвета. Как великолепны белые стволы берез на фоне еще местами зеленой травы. Краски невероятно колоритные и сочные. Художник нарочито не прописывает каждую травинку и каждый лист. Перед нами предстает некая дымка, о которой поэты говорили, что она «звенящая». Все изображение сливается в некие пятна цвета, создающие особое настроение осенней унылости и грусти. Серое небо нисколько не оживляет пейзаж. Оно достаточно безрадостно наблюдает за всей картиной подготовки природы к холодам. Лишь изящные стволы берез немного радуют глаз, оживляя этот унылый пейзаж.
Левитан умел находить в обычных осенних пейзажах особое очарование и истинную поэзию.
Пригадайте, що вам відомо про музичний жанр концерту. Чи пам'ятаєте, що цей термін перекладається з латинської мови як «змагання»? А хто з ким змагається?
Твори, які називаються «концертами», уперше з'явилися в Італії як вокальні, а не інструментальні. Однак у їх виконанні могли брати участь й інструменти. Згодом концертом почали називати твори для голосу в супроводі інструментального акомпанементу; виникли хорові концерти.
Концерт — жанр симфонічної музики; музичний твір, що зазвичай складається з трьох частин і призначений для виконання одним або кількома інструментами та оркестром.
Принцип «змагання» поступово проникав і в суто інструментальну музику. Зіставлення звучання всього ансамблю (тутті) з декількома інструментами (соло) стало основою кончерто гроссо — жанру, що отримав поширення у творчості А. Вівальді, Й.-С. Баха та інших.
Згодом склався також тип сольного тричастинного концерту для клавіру, скрипки та інших інструментів у супроводі оркестру. Яскравого втілення він набув у творчості В.-А. Моцарта, Л. ван Бетховена.
Темп першої частини концерту, як правило, рухливий, другої — повільний. Музика другої частини виражає піднесені роздуми — споглядання. Третя частина — фінал — швидка, життєрадісна, нерідко пов’язана з народно-жанровими джерелами. Так будується концертний цикл, який утвердився у творчості композиторів-класиків. Пізніше з'явилися одночастинні концерти (Ф. Ліст, Д. Бортнянський).
Але термін «концерт» має й інше значення. Неважко здогадатися, що слово «концерт» позначає й особливу форму презентації музики: це публічне виконання музичних творів за заздалегідь оголошеною програмою, яке відбувається в спеціально обладнаному для цього приміщенні — у концертних залах або філармоніях.
Я у світі музики: сприймаю, розумію
Алессандро Марчелло, Концерт ре мінор для гобою і струнних. Дмитро Бортнянський, Концерт ре мажор для чембало (фортепіано) з оркестром.
Порівняйте прослухані твори, тембри солюючих інструментів, характер музики.
МУЗИЧНИЙ КАЛЕЙДОСКОП
У 2012 р. у філармонії Санкт-Петербурга пройшов незвичний концерт, присвячений 100-річчю з дня народження Джона Кейджа —американського композитора, письменника, філософа і художника-авангардиста.
Концерт тривав понад три з половиною години. До нього увійшли п’єса «Кінець» для восьми черевиків, «Мелодія» для двох целофанових пакетів у супроводі ансамблю звичних предметів побуту (фаянсових склянок, порожньої кавової банки, ситечка для чаю…) і фрагменти «Лекції про ніщо».
А почалося все в 1952 p., коли світ почув славнозвісну п’єсу «4’33», що являє собою 4 хвилини і 33 секунди тиші. Однак тиша в цьому творі не рівнозначна повній відсутності звуку, оскільки Кейдж прагнув привернути увагу слухачів до природних звуків того середовища, у якому виконується композиція.
Твір «Без назви», виконаний за участю художника Р. Раушенберга, танцюриста і хореографа М. Каннінгема та інших, став прототипом жанру «хеппенніг», у якому видовищні й музичні елементи поєднуються із спонтанними рухами танцівників.
Объяснение: