ОбъяснениМистецтво існує й розвивається як система взаємопов’язаних між собою видів, багатоманітність яких обумовлена багатогранністю реальності, що відображається в художній творчості; саме в ній людина осмислює світ та себе в ньому. Причому це осмислення виражається через специфічне оформлення матерії та естетичну організацію особливих знаків, що сприймаються чуттєво (знаки співзвуч та звуків, ліній, фарб, рухів, жестів, ритмів, слів).
Поділ мистецтва на види пов’язано з особливостями людського сприйняття світу, оскільки людські вухо й око по-різному сприймають досконалість і красу. Так, одна й та ж дійсність по-різному відображається художником, музикантом, письменником, скульптором чи архітектором. Порівняно з іншими, кожен вид мистецтва має як переваги, так і недоліки, тому виділяти серед них головні й другорядні некоректно. Проблема видової специфіки мистецтва, беручи свій початок від Античності, пройшла крізь усю історію естетичної думки. Людство з давніх-давен намагається виділити окремі види мистецтва і з’ясувати специфіку кожного з них. І хоча за вирішення цієї задачі бралося багато визначних філософів і митців, вона і на сучасному етапі залишається остаточно невирішеною.
Види мистецтва – його структурні й класифікаційні одиниці, які історично обумовлені й різняться за опанування дійсності та втіленням художнього образу.
Наступний рівень систематизації – роди мистецтва, що об’єднують певні жанрові групи за їх схожістю. Так, в літературі «розповідні» жанри складають рід епосу, «суб’єктивно-емоційні» – лірики, «діалогічно-монологічні» – драми.е:
Общая музыкальная характеристика Симфонии № 5 Л. Бетховена: Эта симфония стала самой популярной в бетховенском наследии. Она была окончена в 1808 году, впервые исполнена в Вене в декабре этого же года под управлением автора, одновременно с 6 симфонией. Композитор работал над ней довольно долго – в течение четырех лет, параллельно с 4 и 6 симфониями. В 5 симфонии раскрывается основная тема бетховенского симфонизма – героика борьбы. Эту идею симфония воплотила в наиболее концентрированном виде, развиваясь «от мрака – к свету, через борьбу – к победе» . Отличительной особенностью содержания 5 симфонии (в сравнении с другими оркестровыми произведениями, посвященными этой же теме – 3 и 9 симфонии, «Эгмонт») , является проблема рока. Бетховен, обычно скупой на словесные разъяснения, сам указал Шиндлеру на главную тему симфонии, как на звуковой символ судьбы («так судьба стучится в дверь») . «Голос рока» звучит во многих бетховенских произведениях (примером могут служить фортепианные сонаты № 8, 17, 23), но нигде еще тема судьбы не была стержнем всего драматургического развития. 4-частный цикл 5 симфонии, в сравнении с 3-й, отличается еще большей монолитностью, обусловленной: единым замыслом; сквозным развитием ведущего образа – «мотива судьбы» .
Являясь эпиграфом ко всему произведению, он пронизывает симфонию от начала до конца, всякий раз глубоко трансформируясь; наличием предыктовой связки между 3 и 4 частями симфонии, благодаря которой победный марш финала начинается не просто attacca, а сразу с кульминации; ладотональной направленностью от минора к мажору («от мрака к свету») . Тональность финала – C-dur, который «окрашивает» все торжественно-победные эпизоды первых трех частей (реприза I части, маршевая тема Andante, трио III части) . Все эти эпизоды «нацелены» на финал, будучи как бы его предвестниками; интонационными связями между частями. Так, например, c-moll-ный марш из III части повторяется в разработке финала, элементы массовых героических жанров роднят лирику Andante с финалом I часть - Сонатное allegro (c-moll). Ее темп — Allegro con brio, то есть быстро, с огнем. , почти всецело основано на принципе производного контраста. Он ярко проявляется в первой же, знаменитой, теме главной партии. II часть – Andante con moto (неторопливо, с движением) , ля-бемоль мажор, двойные вариации. Эта музыка воспринимается не столько как осмысление событий, сколько является предчувствием будущего III часть - Allegro, до минор, скерцо. В ее беспокойной и суровой музыке нет ни танцевальности, ни веселья (за исключением трио в характере народного танца) . Это еще одна схватка с роком, о чем говорит и возвращение исходной тональности, и развитие «мотива судьбы» . Последняя часть симфонии ( финал). Финал написан в форме сонатного аллегро становится ее праздничной кульминацией. Отличительной особенностью тематизма финала является теснейшая связь с музыкой французской революции: героическими песнями и маршами, массовыми хороводными танцами, воинственными фанфарами, победными кличами, пафосом ораторской речи. Четыре части симфонии — это как бы различные этапы борьбы. Благодаря этому симфония приобретает сюжетность, «программность» . А это обстоятельство, в свою очередь, делает музыку Бетховена более понятной Наполеоновские гренадеры, посетившие концерт в Вене, при первых звуках финала стали со своих мест и отдали честь
ОбъяснениМистецтво існує й розвивається як система взаємопов’язаних між собою видів, багатоманітність яких обумовлена багатогранністю реальності, що відображається в художній творчості; саме в ній людина осмислює світ та себе в ньому. Причому це осмислення виражається через специфічне оформлення матерії та естетичну організацію особливих знаків, що сприймаються чуттєво (знаки співзвуч та звуків, ліній, фарб, рухів, жестів, ритмів, слів).
Поділ мистецтва на види пов’язано з особливостями людського сприйняття світу, оскільки людські вухо й око по-різному сприймають досконалість і красу. Так, одна й та ж дійсність по-різному відображається художником, музикантом, письменником, скульптором чи архітектором. Порівняно з іншими, кожен вид мистецтва має як переваги, так і недоліки, тому виділяти серед них головні й другорядні некоректно. Проблема видової специфіки мистецтва, беручи свій початок від Античності, пройшла крізь усю історію естетичної думки. Людство з давніх-давен намагається виділити окремі види мистецтва і з’ясувати специфіку кожного з них. І хоча за вирішення цієї задачі бралося багато визначних філософів і митців, вона і на сучасному етапі залишається остаточно невирішеною.
Види мистецтва – його структурні й класифікаційні одиниці, які історично обумовлені й різняться за опанування дійсності та втіленням художнього образу.
Наступний рівень систематизації – роди мистецтва, що об’єднують певні жанрові групи за їх схожістю. Так, в літературі «розповідні» жанри складають рід епосу, «суб’єктивно-емоційні» – лірики, «діалогічно-монологічні» – драми.е: