Объяснение:
Питання про сутність людини є безпосереднім виявом її специфіки як живої істоти. Як істота, для якої її існування є проблемою (Е. Фромм), людина здавна переймалася питанням про своє походження, місце в суспільстві, у Всесвіті. У релятивізмі сучасного світу людина перестає бути суто продуктом соціальних, а тим більше політичних сфер впливу. Вона долучена до різних вимірів життя, практично не пов’язаних між собою. Місце традиції посідає вибір стилю поведінки. Лише загальний стан культури об’єднує ці різноманітні проекції. Культурне багатство особистості залежить від залучення цінностей до особистої діяльності і від того, наскільки суспільство стимулює цей процес, сприяє йому. Цінності культури особистість перетворює на поведінку, культура живе в особистісній поведінці людини.
Суспільство створює умови існування людини, а вони можуть як сприяти, так і не сприяти перетворенню цінностей культури на акти поведінки особистості. Суспільство активізує пошук найсприятливіших умов для формування особистості як активного суб’єкта культури, як творця і носія цінностей культури, воно створює умови для соціального розвитку людини, тобто людини як особистості. Особистість відображає конкретну культуру й конкретне суспільство. Крім того, суспільство створює умови для масового використання цінностей культури, а отже, породжує потреби в тиражуванні й репродукуванні артефактів, що, відповідно, перетворюється на процеси відтворення культури.
Філософія як теоретичний, раціоналізований світогляд ґрунтується на опозиції «людина – світ». Сучасний світ – це світ масової культури, економізації буття, пріоритету споживчих, а не духовних потреб, інтенсивного впровадження інформаційних технологій, заміни «живого» спілкування Інтернетом, удосконаленого маніпулювання свідомістю, що призводить до знецінення особистості, динаміка політичного життя загострює з новою силою проблему людини. Людина ж формує свою власне людську сутність серед інших людей, у суспільстві. Немає особи, яка б сформувалася як індивідуальність й особистість самостійно, відокремлено від людства та його духовних, культурних здобутків. Рівень розвитку суспільства, усі соціальні катаклізми, які відбуваються в ньому, позначаються на кожному члені суспільства, на його долі. Суспільство не є однорідним, так само, як не є воно вічним, незалежно від людської свідомості і волі існуючим співжиття людей.
Через два дня после начала войны, 24 июня 1941 года, одновременно в газетах «Известия» и «Красная звезда» был опубликован текст песни «Священная война» за подписью известного советского поэта и сталинского лауреата В. И. Лебедева-Кумача. Сразу же после публикации композитор А. В. Александров написал к ней музыку. Печатать слова и ноты не было времени, и Александров написал их мелом на доске, а певцы и музыканты переписали их в свои тетради. Ещё день был отведён на репетицию.
26 июня 1941 года на Белорусском вокзале одна из не выехавших ещё на фронт групп Краснознамённого ансамбля красноармейской песни и пляски СССР впервые исполнила эту песню. По воспоминаниям очевидцев, песню в тот день исполнили пять раз подряд. В мае 2005 года, в память об этом событии, на здании вокзала была установлена мемориальная доска.
Однако вплоть до 15 октября 1941 года «Священная война» широко не исполнялась, так как считалось, что она имеет чрезмерно трагичное звучание: в ней пелось не о скорой победе «малой кровью», а о тяжёлой смертной битве. И только с 15 октября 1941 года, когда вермахт захватил уже Калугу, Ржев и Калинин, «Священная война» стала ежедневно звучать по всесоюзному радио — каждое утро после боя кремлёвских курантов.
Песня приобрела массовую популярность на фронтах Великой Отечественной войны и поддерживала высокий боевой дух в войсках, особенно в тяжёлых оборонительных боях. За время войны песня дважды записывалась на грампластинки: в 1941 (Грампласттрест № 11019) и 1942 годах (Грампласттрест № 119 /трехзначная нумерация 1942—1943 годы/).
В послевоенное время часто исполнялась Краснознамённым ансамблем песни и пляски Советской Армии им. А. В. Александрова и имела широкий успех, как в СССР, так и на зарубежных гастролях.
22 мая 2007 года Ансамблем песни и пляски Российской армии им. А. В. Александрова под бурные аплодисменты песня была исполнена в штаб-квартире НАТО в Брюсселе. В некоторых российских СМИ посчитали, что такой песенный ответ на негативное отношение Запада к России приобрёл неоднозначный смысл
Объяснение:
ответ: Уверен, что да.
Объяснение: В конце мультфильма, когда главный герой своей сварливой жене, как тот сходил за ёлкой, она обругивает его, мол: "Где же ёлка твоя?" и уходит, плюнув на него. Герой просит её вернуться, но потом махает рукой, садится у проруби на мостике и начинает играть на дудке. "Он и в третий раз сходил за ёлкой и добыл её! Но это было уже весной, и он отнёс ёлку обратно..." - поясняет на диктор.
Сама сцена с дудкой выглядит очень трогательно: ворона, робко подкравшаяся к нему, послушать тихую игру на инструменте, постепенно загорающие звёздочки на тусклом ночном небе и он, сидящий у проруби. Аж до мурашек.
Вільне населення в ідеальній державі повинно бути поділене на три стани: філософів, правлячих державою; стражів або воїнів, що охороняють державу, і ремісників і землеробів, які дають громадянам потрібні їм матеріальні блага.
Кожний стан суспільства робить свою справу. Платон вважає необхідним ліквідувати приватну власність окремих осіб для двох вищих станів ідеальної держави — філософів і стражів — воїнів. Стражі не повинні, говорить Платон, із сторожових собак, що охороняють місто, перетворюватись у вовків, а для цього ніхто із них не повинен мати ніякої власності, крім цілком необхідного. Все, що потрібно для задоволення їх потреб, вони повинні одержувати від інших громадян. Брати золото і срібло або навіть, доторкатись його, обкладатись золотими і срібними речами їм повинно бути заборонено. При цьому всі вони повинні жити спільно, цілими таборами, мати спільні трапези.