Збірка представляє уславлених майстрів українського образотворчого мистецтва, які зіграли значну роль у становленні вітчизняної школи живопису. В долі і творчості кожного з них сфокусовані особливості культурного життя епохи, коли Україна здійснювала непростий перехід від середньовіччя до новітнього часу. Кращі ментальні риси українців, їх природне прагнення до прекрасного знайшли своє відображення в мистецтві великих художників.
Лука Долинський (1750-1824) – український живописець, портретист, яскравий представник національного барокового іконопису, засновник традицій європейського класицизму в українському живописі кінця ХУІІІ – початку ХІХ століття.
Народився у середині ХУІІІ століття на Київщині у місті Біла Церква. Рано втратив батьків та доля привела юнака до Києва, до греко-католицького монастиря, де з благословення настоятеля, який помітив рідкісний хист хлопчика, Лука починає навчатися малярству у місцевих іконописців. Потім продовжує навчання у Львові та вдосконалює майстерність у Академії мистецтв Відня.
Авторський стиль художника сформувався під впливом кращих традицій італійського бароко, зокрема, венеціанської школи. За час навчання у Віденській Академії нагороджений похвальними листами та перснем з руки імператриці Марії-Терезії. Ще один перстень з руки імператора Йосифа ІІ художник отримав за оформлення інтер’єру собору Святого Юра у Львові (полотна з євангельських сюжетів розміщені у вівтарній частині собору) та церкви святого Духа при греко-католицькій духовній семінарії.
Протягом трьох років Лука Долинський займався оформленням інтер’єру та іконостасу Успенського собору Почаївської Лаври. Оформляв церковні інтер’єри Жовкви, Городка. Художник відомий блискучим виконанням світських та історичних портретів сучасників та діячів української історії.
Объяснение:
музыкально-поэтическое творчество народа, неотъемлемая часть народного творчества, существующего, как правило, в устной форме, передаваемого из поколения в поколение. Поскольку народная музыка известна всем общественно-историческим формациям (как устным, так и письменным), то её следует рассматривать не только как компонент народного творчества, но и, в более широком смысле, как ветвь (корень) музыкального искусства. Одна из главных ветвей, которую обычно сравнивают с музыкой популярной и академической. Существует также определение термина «народная музыка» — традиционная музыка отдельно взятого народа или культуры. Изучением народной музыки занимается музыкальная фольклористика
Объяснение:
