Биография
Элджей — яркое дарование в российской рэп-тусовке. Знаменитость без ложной скромности утверждает, будто с самого начала знал, что сможет «делать музло намного лучше других». Спорить с этим утверждением сложно: заявив о себе в 2014 году, он практически сразу стал известной фигурой рэп-сцены.
Детство и юность
Настоящее имя Элджея — Алексей, фамилия – Узенюк. Парень родился в июле 1994 года в Новосибирске. Творческий псевдоним будущий артист придумал еще в детстве: им Алексей подписывал граффити, коими во множестве украшал стены домов вместе с друзьями. В школе отучился 9 классов, затем поступил в медицинский колледж, который так и не окончил. Нет у рэпера и музыкального образования.
1 ЧАСТИНА! Це було навесні 1241 року. Тугару Вовкові князь Данило подарував великі землі в Тухольщині. Відсвяткувавши цю подію, боярин вийшов на велике полювання разом зі своїми гостями та стрільцями. Лови на великого звіра були небезпечною розвагою. Інколи ні і ш, ні рогатини, ні навіть спис не допомагали угамувати хижака. Тому люди дивувалися, бачачи поруч із Тугаром його доньку, Мирославу. Дівчина була вродлива, добра, ніжна і разом із тим сильна, смілива. Ще при народженні вона втратила матір, а нянька, проста жінка, привчала її до всякої роботи; батько ж брав всюди з собою й учив долати всілякі труднощі. На стрімкім підгірку, вкритім густими деревами та буреломом, було головне лежбище ведмедів. Туди й прямував Тугар Вовк, взявши за провідника місцевого сміливця Максима Беркута. Той розставив мисливців у два ряди, не знав тільки, що робити з Мирославою, але дівчина не відступила від свого наміру полювати разом із чоловіками. Коли перед ловцями постала перешкода — купа звалищ, мов висока башта, ті пішли в обхід, а Мирослава стала сміливо видиратися нагору. Порохняве дерево проломилося під нею, вона провалилася йопинилася біля величезної ведмедиці з ведмежатами. Тікати було нікуди. Мирослава затрубила в ріг, кличучи на до звірина кинулась на неї й поранилася об ратище мисливиці. Ведмедиця, розлютившись, стрибнула до дівчини, але впала від удару чийогось списа. Це був Максим. Між молодими людьми, мов іскра, проскочило сердечне почуття. Тугар Вовк хвалив Максима й щиро дякував йому.
2 ЧАСТИНА! Мисливці поверталися додому, й Максим із гордістю показав дорогу через гори, зроблену тухольцями. Тугар Вовк став розпитувати Максима про батька, чи правда те, що Захар Беркут має велику владу над громадою. Юнак сказав, що громада — сама найбільша влада. І батько не може її бунтувати, бо вона гнівається на боярина, який захопив громадський ліс і полонину. Тугар Вовк зверхньо відповів, що землю йому подарував князь. Посеред села їм зустрілися троє старих, що несли сріблом окований ланцюг у вигляді персня. Вони зупинялися коло кожного двору й за на копу (на збори). Запросили й боярина, хоч той і посміявся з такого звичаю. Максим порадив Тугарові прийди на громадський суд, Мирослава його підтримала, боярин неохоче погодився піти подивитися на копу. Провідник Максим показав Тугару й Мирославі священний камінь тухольців Сторож, розповів легенду про нього.
3 ЧАСТИНА! За селом Тухля посеред поля стояла величезна липа, яку мешканці вважали божим даром і біля якої вони влаштовували віче (народні збори). Захар Беркут, мов стародавній дуб-велетень, стояв і дивився на тухольську громаду. Він радів, що громада була дружною в праці, у радості та горі, давала всьому лад. Тут не було бідних, а збірники податків остерігалися чинити несправедливо. І все завдяки його впливові, його мудрому керівництву. Порядки тут святі, але не заради пошани, а тому що справедливі й спрямовані на добро. На віче приходить Тугар Вовк зі своєю пишною дружиною. Він із погордою заявляє, що, як і вони, слуга князя. Тухольці не визнають князя своїм паном, бо той про них не турбується, не захищає їх. Права ж громадські вони самі давно встановили й живуть за ними щасливо вже довгий час. Князь не може називатися справедливим, якщо кривдить своїх підданих, роздає їхні землі. Боярин сказав, що одержав такий подарунок за заслуги — проливав свою кров у двадцяти битвах. На це Захар Беркут відповів, що то все розбійницькі війни. І закликав громаду свідчити, хто може, про те, який Тугар воїн. На подив боярина, вийшов один дуже покалічений чоловік, Митько Вояк, що давно вже прибився до села. Він хотів сказати, що Тугар — зрадник, але той його зарубав на місці й цим підтвердив свою провину. Тухольці вирішують прогнати боярина зі своєї землі. Двоє вершників їхали вузькою гірською стежкою. Один — чоловік у літах, в рицарських обладунках, при зброї. На лиці — гнів, невдоволення, якась сліпа завзятість, Другий їздець — молода, гарна дівчина з довгим золотисто-жовтим волоссям, теж при зброї. Вона милується краєвидом, хвалить країну, а їздець різко їй відповідає, що тут поганий народ. Мирослава розпитувала батька, куди їм їхати, коли їх вигнано з Тухольщини, і чи не попросити громаду прийняти їх до себе. Раптом вони зупинилися перед морем вогнів та наметів у стрийській долині. Це були монголи. Тугар Вовк зізнався, що це його союзники, що він ладен спілкуватися з будь-ким, аби помстися смердам за кривду. Мирослава, почувши, як батько говорить монгольською мовою, здогадалася, що він знається з ворогами давно, що шепталися про його зраду ще в княжому дворі недаремно. У дівчини не вистачило сили покинути батька, й вона пішла ні ним до монгольського воєводи Пети. Той подарував Мирославі охоронний перстень, але заборонив залишатися в таборі.
Продовження знизу ↓
Объяснение:
Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/f/franko-ivan/1336-ivan-franko-zakhar-berkut-ckorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Оживилась и художественная жизнь России. Появились горячие ниспровергатели старых принципов и правил в искусстве. Представители нового метода в искусстве - критического реализма, распространившегося в России во второй половине XIX века, призывали бороться с угнетением и деспотизмом, с безнравственностью современного им социального строя. Громовым ударом прозвучала в 1855 г. диссертация Н. Г. Чернышевского "Эстетические отношения искусства к действительности", где отрицалось превосходство искусства над жизнью и были сформулированы основные требования нового поколения к искусству. Поколение борцов-революционеров, живших мечтой о переустройстве мира, видело смысл искусства не в восполнении недостатка прекрасного в жизни, а в отражении самой жизни во всей широте и многогранности ее проявлений.
Вторая половина XIX века в России - время расцвета музыки, литературы и живописи. Эти виды искусства наиболее полно и последовательно выразили основные требования и вкусы эпохи. Это было время высшего расцвета критического реализма.
Музыка
В России возникают два музыкальных центра. Один из них находится в Петербурге, другой - в Москве.
В Петербурге возникло движение композиторов, которое получило название "Могучая кучка".
«…сколько поэзии, чувства, таланта и умения есть у маленькой, но уже могучей кучки русских музыкантов"(6, с.74) - так однажды написал о них Стасов. И с той поры за этим творческим содружеством навсегда закрепилось название "Могучая кучка". В нее входило пять композиторов, из которых только один являлся профессиональным музыкантом - М.А.Балакирев. Н.А.Римский-Корсаков был профессиональным военным (морским офицером), А.П.Бородин - профессором химии, сделавший более 30 открытий в этой области, М.П.Мусоргский - медицинским прапорщиком, а Ц.А.Кюи генералом-фортификатором. Душой и вдохновителем этого музыкального кружка был критик В.Стасов.
Эта школа более новаторская – ориентировалась, с одной стороны, на принципы «народности» (отражение в музыке проблематики национальной истории, психологии, фольклора) и «реальности» (отказ, в определенной мере, от классических норм, поиск принципиально нового национально определенного языка), а с другой, на достижения современной западноевропейской музыки. Основными жанрами были опера, преимущественно на русские сюжеты, симфонизм программного, жанрового типа, а также романсовый жанр в самых разнообразных его трактовках. Еще одна примечательная черта петербургской школы – тяготение к образам Востока, условного и реального, исторического и этнографического.
Композиторов связывала тесная дружба. Вместе обсуждали они свои новые сочинения, вместе разбирали лучшие произведения русской и европейской музыки. Особенно ценили Глинку, Даргомыжского, Бетховена, Шумана, Берлиоза, Листа.
В 1862 году усилиями «Могучей кучки» была открыта Бесплатная музыкальная школа. Они стремились привлечь в нее как можно больше талантливых людей из народа. В концертах, которые давали при школе исполнялись выдающиеся сочинения русских и западных композиторов.(9,6)
Деятельность композиторов "Могучей кучки" - одна из самых славных страниц истории музыкального искусства. Их творчество и передовые идеи оказали сильное влияние на развитие не только отечественной, но и зарубежной музыки.
Другой центр музыкального искусства - московская школа во главе с П.И. Чайковским, к которой относятся его ученик С.И. Танеев и ученики Танеева - С.В. Рахманинов и А.Н. Скрябин. Для этой школы характерно преимущественное внимание к лирическим и драматическим темам, к воплощению внутреннего мира человека.