Я люблю слухати музику. Вона посідає важливе місце в моєму житті. Протягом дня у мене може бути різний настрій: я можу бути веселою, або ж сумною. музика завжди допомагає мені впоратися з моїми почуттями. коли я весела, то я вмикаю веселу та енергійну музику, і тоді я готова далі продовжувати досягати успіхів. коли мені сумно я також стараюся вмикати підбадьорливу музику, щоб не падати духом і продовжувати рухатися вперед. Як і більшість моїх однолітків я захоплююся сучасною музикою. на сьогодні існує багато різних молодих груп та співаків. Але я також люблю послухати класину музику. Слухаючи цю музику я можу замріятися: я відчуваю, що тут мене тут немає, і я дуже далеко від нашої планети. Також класична музика, на відміну від сучасної, має одну гарну особливість, під час її прослуховування людина може сконцентруватися на своїх думках, відновити втрачені спогади. я часто вмикаю музику Шопена, або Ліста для того, щоб розібратися з власними думками, або під час виконання домашнього завдання. класична музика зовсім не відволікає від виконання завдань, а навпаки сприяє їх швидшому виконанню. у школі я маю різні предмети, але моїм улюбленим предметом була музична культура. на ньому ми вивчали біографії різних композиторів та слухали їхні музичні твори. саме такий предмет привив мені любов до класичної музики. отже, музика, яку я слухаю повністю відображає мій внутрішній світ, моє внутрішнє "Я". Вона допомагає мені в багатьох життєвих ситуаціях. я відносюся до музики з великою любов'ю. тому що вважаю її найкращою річчю у світі.
Композитор Глинка» — фильм Григория Александрова о жизни и творчестве великого русского композитора Михаила Ивановича Глинки, создателе русской музыки, авторе замечательных опер «Руслан и Людмила», «Иван Сусанин», снятый в 1952 году. Фильм цветной. Вышел на экраны 1 октября 1952 г. Отдельно хочу выделить фрагмент фильма со Святославом Рихтером в роли Ференца Листа - молодым, красивым, талантливым... Очень удачный, как и весь фильм. И, не смотря на то, что фильм старый советский, присутствует немаловажная деталь - белые лайковые перчатки... Вот как описывает эту сцену В.В. Стасов, критик и теоретик искусства: "Лист был очень худощав, держался сутуловато. Но что сильно поражало – это огромная белокурая грива на голове. Таких волос никто тогда не смел носить в России, они были строго запрещены… Посмотрев на часы, Лист сошел с галереи, протеснился сквозь толпу и, быстро подойдя к эстраде, вскочил сбоку на возвышение, сорвал с рук белые свои лайковые перчатки, бросил их на пол, низко раскланялся, сел. Он кончил пьесу, - говорит Стасов, - под гром рукоплесканий, какого, наверное, не было в Петербурге с 1703 года, - то есть со дня его основания. Можно ли тут не вспомнить, что Лист, познакомившись с Глинкой и проиграв страницы из партитуры «Руслана и Людмилы», до конца жизни – в продолжение полувека – говорил о гениальности Глинки».
