Війна і мир... Ці дві теми в романі Толстого злилися воєдино. А самі поняття «війна» і «мир» суперечать одне одному. Адже що найжахливіше в людському житті — в одному й одразу в усіх людських життях? Війна. І найпрекрасніше в житті — мир. «Війна — найпротивніший людському єству стан», — говорить автор роману.
П’ятнадцятирічний Петя Ростов вирушає на війну. Хлопчик, улюбленець родини, вирішує, що не можна сидіти вдома, поки «Батьківщина в небезпеці». І от має настати фатальна година — перший у його житті бій. Бій, що виявиться для Петі останнім.
Що може відчувати в цю мить молода гаряча душа? Душа, повна романтичних, ніжних і піднесених почуттів, на краю загибелі?
Петі дуже хотілося виглядати вже загартованим, бравим бійцем, і він просить козака Лихачова нагострити йому шаблю.
Він ще не знає війни, не знає і не бачив ворогів. Він ще не вміє ненавидіти. Петя з великою сердечністю ставиться до полоненого французького барабанщика. Йому шкода цього хлопчика. Та хіба той винен, що зараз іде війна, ллється кров, гинуть люди! У ніч перед боєм, чекаючи, поки Лихачов нагострить йому шаблю, Петя засинає і чує «стрункий хор музики, який грав якийсь невідомий, урочистий солодкий гімн», прекрасна музика, вона зливається воєдино і розбивається на безліч голосів. Петя керує цілим оркестром. І так добре йому, так чудово. От тільки десь шабля: «вжиг, жиг...» І навіщо це? Такий прекрасний світ навколо. Але «з урочистим переможним маршем зливалася пісня... і вжиг, жиг, жиг... свистіла шабля».
Війна і мир... Вони злилися воєдино. Гімн прекрасному, мирному, чистому, світлому на краю загибелі, війни. Гімн життю на краю смерті. Ні, війна не потрібна. Завтра не стане Петі Ростова, прекрасного хлопчика, чудесної людини. Не буде ще багатьох життів. Як потрібен людям.
Символ русского народа - балалайка.Не одну сотню лет на Руси известна балалайка.В 18-19 веках была она самым распространенным народным инструментом.Под неё плясали,пели песни.Про неё складывали сказки.Балалайка струнный щипковый инструмент.У неё деревянный, треугольный корпус,длинный гриф, на который натянуто 3 струны.Извлекается звук щипками или ударами по всем струнам сразу. Свирель - Русский инструмент типа продольной флейты.На Руси инструмент изготавливали либо из куска пустотелого тростника,либо из цилиндрического куска дерева.По преданию, на свирели играл сын славянской богини любви.
Народные музыкальные инструменты - это яркая страница истории славян в целом и русского народа в частности. Они обнаруживают богатство русской души, творческий нрав, свидетельствуют о высокой материальной и духовной культуре. Народные музыкальные инструменты являются одним из ярких подтверждений мелодичного характера русской музыки, ее многоголосия. В в музыке славян широко использовались скрипка, цимбалы, колесная лира, волынка, гусли и другие народные музыкальные инструменты, которые делались вручную. Своими корнями русские народные музыкальные инструменты достигают времен Киевской Руси. Древнерусские гусли, продольные флейты, свирели, бубны, трещотки, деревянные коробочки, рубели, колотушки, ложки, сопель, дудки, глиняные свистульки, жалейки, волынки, пищалки, погремушки, жужжалки, фурчалки, ревуны, балалайки, домбры и другие музыкальные инструменты были изготовлены из натурального материала - такого, как дерево или глина. Все эти народные музыкальные инструменты вошли в музыкальную культуру славянских народов.
Війна і мир... Ці дві теми в романі Толстого злилися воєдино. А самі поняття «війна» і «мир» суперечать одне одному. Адже що найжахливіше в людському житті — в одному й одразу в усіх людських життях? Війна. І найпрекрасніше в житті — мир. «Війна — найпротивніший людському єству стан», — говорить автор роману.
П’ятнадцятирічний Петя Ростов вирушає на війну. Хлопчик, улюбленець родини, вирішує, що не можна сидіти вдома, поки «Батьківщина в небезпеці». І от має настати фатальна година — перший у його житті бій. Бій, що виявиться для Петі останнім.
Що може відчувати в цю мить молода гаряча душа? Душа, повна романтичних, ніжних і піднесених почуттів, на краю загибелі?
Петі дуже хотілося виглядати вже загартованим, бравим бійцем, і він просить козака Лихачова нагострити йому шаблю.
Він ще не знає війни, не знає і не бачив ворогів. Він ще не вміє ненавидіти. Петя з великою сердечністю ставиться до полоненого французького барабанщика. Йому шкода цього хлопчика. Та хіба той винен, що зараз іде війна, ллється кров, гинуть люди! У ніч перед боєм, чекаючи, поки Лихачов нагострить йому шаблю, Петя засинає і чує «стрункий хор музики, який грав якийсь невідомий, урочистий солодкий гімн», прекрасна музика, вона зливається воєдино і розбивається на безліч голосів. Петя керує цілим оркестром. І так добре йому, так чудово. От тільки десь шабля: «вжиг, жиг...» І навіщо це? Такий прекрасний світ навколо. Але «з урочистим переможним маршем зливалася пісня... і вжиг, жиг, жиг... свистіла шабля».
Війна і мир... Вони злилися воєдино. Гімн прекрасному, мирному, чистому, світлому на краю загибелі, війни. Гімн життю на краю смерті. Ні, війна не потрібна. Завтра не стане Петі Ростова, прекрасного хлопчика, чудесної людини. Не буде ще багатьох життів. Як потрібен людям.