Мне кажется, что человек вне зависимости от пола и происхождения может заниматься чем угодно. Например, быть стилистом и стричь людей - в России это женская профессия, но в странах Ближнего Востока это совершенно нормальная мужская профессия и ничего здесь нет странного.
Часто «слабым полом» обзывают женщин не заслуженно. Многие мужчины гораздо слабее женщин, но почему-то все еще считаются представителями «сильного пола». Причем это справедливо как с физической стороны, так и с психологической.
Второй вопрос приобретает двойную глупость, когда речь идет о войне. Военные годы известны голодом, дети искали в снежном поле гнилую картошку и ели ее, люди питались практически воздухом. Это справедливо и для Второй мировой войны, и для той же Отечественной войны.
Надежда Дурова - пример того, как женщина проявила свою силу в войну, она отправилась на фронт и даже командовала полуэскадроном. Она была участником сражений под Смоленском, Колоцким монастырем, при Бородине защищала Семёновские флеши. При последней защите ее контузило ядром в ногу, и она была вынуждена уехать для лечения домой. Позднее была произведена в чин поручика, служила ординарцем у Кутузова, который знал, кто она.
Она участвовала в войне за освобождение Германии, отличилась при блокаде крепости Модлина и взятии города Гамбурга.
И вообще пример Надежды Дуровой особенный. Она носила мужской костюм, подписывалась фамилией Александров и злилась, если к ней обращались как к женщине. Историки считают, что ее поведение могло объясняться транссексуальностью. И Надежда Дурова подтверждала это в книге «Записки кавалерист-девицы».
ловнаТвір на тему: "Які цінності є важливішими: матеріальні чи духовні?" |
ТВІР НА ТЕМУ: “ЯКІ ЦІННОСТІ Є ВАЖЛИВІШИМИ: МАТЕРІАЛЬНІ ЧИ ДУХОВНІ?”
4.57/5 (91.37%) 190 голос[ов]
Здавалося б, що в сучасному прагматичному світі найголовнішим мірилом статусу людини в суспільстві має бути її мораль, доброчесність, ввічливість, адже саме так було споконвіку. Проте яку картину ми маємо змогу гати насправді? Коли ми роззирнемося навколо незашореним поглядом, то помітимо, що все це давно в минулому: зараз практично усім керують гроші. Про яку моральність можна говорити, якщо прикра тенденція сьогодення за до засобів масової інформації щоденно демонструє нам невтішну картину: невигадані історії реальних людей, які здатні зрадити усі свої моральні ідеали задля кількох банківських рахунків…
Як часто зустрічаємо інформацію, що в одному провінційному містечку обікрали дітей-сиріт та поїхали жити на Багами?Або що один юнак у Харкові обшукав беззахисних бабусь , розповідаючи немічним стареньким , що він їхній онук? Де ж духовні цінності цих людей? Невже вони не розуміють, що їх засмокче грузька трясовина пихи, марнославства, марнотратства?!
Невже вони не розуміють, що заробивши ці криваві гроші, будуть приречені на вічні муки і не знайдуть спокою ні за життя ні після смерті?!
Яскравим прикладом цього одвічного протистояння моральних та матеріальних цінностей є твір Івана Карпенка-Карого « Мартин Боруля», де порушено постійну людську проблему – підміну особистих духовних цінностей (порядність, вірність, відданість, працелюбство) класовою приналежністю та матеріальними статками.
У творі показано дещо гротескну картину того, як одна родина намагається зламати себе, свої моральні принципи, зрадити вірі та звичаям своїх предків для того, аби увійти до вищого суспільного кола. Хіба це не приклад заміщення моральних цінностей матеріальним? Хіба можна «ламати» себе?! Намагатися забути все, зішляхтитися задля того, щоб вас називали «високоповажним паном»?! Хіба це не абсурд?! Та які ж статки та титули замінять вам, Мартине Геннадійовичу Боруле, щастя доньки, яку ви прагнули віддати за нелюба чи зламану долю сина, яку ви вирішили за нього?!
Яка ж мораль цього твору? Звісно, кожен з нас, прочитавши твір усвідомлює,що матеріальні статки не здатні зробити нас щасливими, адже людині, яка не має моралі, гроші не до бути людиною.
Тому я вважаю, що ні в якому разі не можна надавати перевагу грошам та владі, адже всі ваші статки ви не заберете з собою у могилу, а моральність та духовність супроводжуватимуть вас завжди…
Як на мене, найвлучніше сказав Григорій Сковорода, який, проживши довге та насичене мандрами та знайомствами життя, не піддався матеріальним спокусам та статкам, коли попрохав, щоб на його надгробку викарбували такий вислів : «Світ ловив мене, але не спіймав».