Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:
визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників виживання і розвитку народу України;
дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних із ними державних гарантій;
гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної до та інших послуг у галузі охорони здоров'я;
відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної до поєднання вітчизняних традицій і досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;
попереджувально-профілактичний характер, комплексний;
соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
Система українського законодавства про охорону здоров'я
Систему українського законодавства про охорону здоров'я становлять:
– Конституція, зокрема ст. 28 надає людині право захисту від примусового залучення до медичних, наукових чи інших дослідів, які можуть завдати шкоду здоров'ю або бути такими, що становлять загрозу для життя; ст. 49, яка встановлює право кожної людини на охорону здоров'я, медичну до та медичне страхування; ст. 50 встановлює право на безпечне для життя і здоров'я довкілля тощо;
– загальне законодавство про охорону здоров'я, що грунтується на встановленні правового регулювання найважливіших питань охорони здоров'я, медичної та фармацевтичної діяльності. Основи законодавства України про охорону здоров'я – зведений, консолідований законодавчий акт, який комплексно охоплює найважливіші відносини галузі охорони здоров'я, виконує роль базового системоутворюючого законодавчого акта, на якому грунтується законодавство про охорону здоров'я; Закон України від 12 грудня 1991 р. "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ", Закон "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Закон України від 23 червня 1995 р. "Про донорство крові та її компонентів", Закон України від 16 липня 1999 р. "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”, Закон України від 22 лютого 2000 р. "Про психіатричну до ", Закон України від 6 квітня 2000 р. "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Серед актів законодавства, розроблених і прийнятих на підставі відповідних норм Основ законодавства України про охорону здоров'я, слід також назвати закони України від 4 квітня 1996 р. "Про лікарські засоби", від 5 липня 2001 р. – "Про протидію захворюванню на туберкульоз", від 15 лютого 1995 р. – "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори", від 26 квітня 2001 р. – "Про охорону дитинства", від 5 жовтня 2000 р. – "Про курорти" тощо.
Объяснение:
Чем то
Любой, кто знаком с эволюцией, знает, что люди эволюционировали из более простых форм жизни в течение миллиардов лет.
Какое же место занимает человек в мире природы? Концепция о развитии происходит из религиозных представлений о «великой цепи бытия». В этой цепочке животные - это скромные существа, которые были до нас и человек удобно сидит на вершине пирамиды.
Человек - царь природы, ее венец. Так люди определили свое место под солнцем. И долгое время ничто не могло поколебать эти представления. Напротив, приводились все новые и новые подтверждения.
Мы понимаем, что многие проблемы современной цивилизации вызвал человек, его производственная деятельность и весь спектр удовлетворения бытийных потребностей, то есть его жизнедеятельность. На сегодняшний день появилась реальная угроза не только существованию природы, окружающей среды, но и опасность для самого человека. Человек стал фактором уничтожения мира. Об этом написаны многочисленные исследования, многие политики и общественные организации, ассоциации, объединения, моральные и религиозные учения призывают человека обернуться лицом к природе и понять свою сущность и предназначение на Земле.
Человек творит, видоизменяет мир по своему усмотрению, подстраивает его под себя. Как следствие, наступает не только экологический и демографический кризис, но и духовный, когда предыдущие мировоззренческие установки противоречат реальности, которая изменяется под влиянием объективных обстоятельств.
С человеком, его индивидуальным бытием связана большая группа глобальных проблем, которые называют проблемами «человеческих качеств», - развитие нравственных, интеллектуальных и других задатков человека, обеспечение здорового образа жизни, нормальных психических и философско-мировоззренческих основ бытия человека и интеллектуального развития.
Итак, по-моему мнению, человек – это звено в цепи развития, но он осознает свою ответственность, чего нельзя сказать о других составляющих этой цепи. Человек мощный, сильный, свободный в своих действиях, но одновременно только он сам за них отвечать. ответственность за свои поступки в контексте этой свободы тесно связана с осмысленностью действий. Только человек - единственный среди живых существ осознавать свою свободу и ответственность, то есть предоставлять своим действиям определенные смыслы.
Объяснение:
Надеюсь
различия: разные регулирования, нормы права закреплены документально и поддерживаются властью, и носят общеобязательный характер; нормы морали же носят неофициальный характер