Отличие Арктики и Антарктики Арктика и Антарктика. Оба эти понятия означают области земного шара, близкие к полюсам. Но какая из них относится к северному полюсу, а какая к южному - быстро вспомнит не каждый и не сразу. Все потому, что оба эти географические названия не только близки по звучанию, но и являются однокоренными словами! Арктика и Антарктика - слова греческого происхождения, вернее – древнегреческого. В основе их лежит один корень арктос, что на греческом означало медведь, точнее - медведица! Почему медведица? Надо полагать, что сами древние греки ни там, ни там не были, и даже не представляли себе эти территории. Так почему медведица? Все дело в астрономии. Известно, что многие названия созвездий образовались от имен героев древнегреческих мифов: Орион, Центавр, Телец, Цефей, Кассиопея, Андромеда, Пегас... В том числе и Большая и Малая Медведицы. И именно в Малой Медведице находится Полярная звезда, по положению почти совпадающая с северным полюсом мира. (По-научному она зовется Альфа Малой Медведицы, звезда +2,0m звёздной величины. Это сверхгигант спектрального класса F7Ib, расстояние до Земли — 323 световых года.) Эта звезда дает точную ориентацию на север в северном полушарии. Поисхождение названия Арктики и Антарктики Полярная звезда находится в созвездии Малой Медведицы – медведица звучит как арктос – указывает на север – отсюда и Арктика. Получается, что Арктика – северная часть Земли. А вот Антарктика образовалась по правилам греческой грамматики, в которой приставка – анти - означает противоположность. Арктика > Анти-арктика > Антарктика Ученые мужи всегда любили щеголять знаниями трудов ученых древности. (Поэтому в математике, например, так много символов на основе греческого алфавита.) Первые исследователи севера были именно ученые-исследователи, от них и закрепилось это название. Арктика - определение: единый физико-географический район Земли, примыкающий к Северному полюсу и включающий окраины материков Евразии и Северной Америки, почти весь Северный Ледовитый океан с островами, а также прилегающие части Атлантического и Тихого океанов. Принято ограничивать Арктику с юга Северным полярным кругом (66° 33? с. ш.), в этом случае её площадь составляет 21 млн кв. км. Климат Арктики несколько мягче климата ее южной противоположности ввиду наличия океанских вод и течений. В Арктике живут белые медведи. Антарктика - определение: (противоположная Арктике) — южная полярная область земного шара, примыкающая к Южному полюсу, включающая Антарктиду и прилегающие к ней участки Атлантического, Индийского и Тихого океанов. Принято ограничивать Арктику с севера Южным полярным кругом (66° 33? ю. ш.) Климат Антарктики более суровый, чем Арктики в силу ее большей "континентальности". Здесь в массовом порядке обитают пингвины. Кратко для запоминания: Арктика - северная часть земного шара. Северный ледовитый океан, окруженный материками. В Арктике живут белые медведи, но нет пингвинов. Антарктика - южная часть земного шара. Материк Антарктида, окруженный океанами Тихим, Индийским и Атлантическим. Здесь обитают пингвины, но нет белых медведей. Кто открыл Антарктиду Если Арктику никто специально не открывал, то честь открытия Антарктиды (опять же слово греческого происхождения: ср. Атлантида, Таврида…) принадлежит российским исследователям, Беллинсгаузену и Лазареву, впервые обогнувшими Антарктиду в 1820 году на шлюпах "Мирный" и "Восток".
Вода необхідна для життя і може бути важливим лімітуючим фактором у наземних екосистемах. вода надходить з атмосфери у вигляді опадів. розподілення по суші залежить від гідрологічного циклу – кругообігу води. важливе значення має вологість повітря. вологість здатна змінювати ефекти температури: зниження вологості нижче деякої межі при даній температурі приводить до висушуючої дії повітря, що особливо впливає на рослини. якщо для водних організмів вода є середовищем їх життя, то для наземних рослин і тварин - надзвичайно необхідною умовою існування, оскільки без неї неможливі процеси метаболізму. вода як екологічний фактор одночасно належить до групи кліматичних та едафічних факторів, бо багато організмів особливо рослини одночасно використовують вологу з атмосфери і грунту. тіла живих організмів, рослин і тварин містять багато води. втрата тілом тварин і рослин вологи призводить до падіння життєдіяльності, а згодом - і до гибелі. витривалість до зневоднення тканин залежить від екології виду, його пристосованості до тих чи іних умов місцезростання. в зв’зку з цим усі наземні організми поділяють на три групи: гігрофільні-вологолюбні; мезогігрофільні-помірно вологолюбні; ксерофільні - сухолюбні. рослини і тварини повинні постійно підтримувати між споживанням води організмом і випаровуванням, з одного боку, і наявністю вологи в оточуючому середовищі і її фактичним надходженням до організму - з іншого. ця екологічна рівновага залежить від адаптивності виду і характеру місцезростання. водні організми, як правило, забезпеченні водою, тоді як наземні часто відчувають її нестачу. тому наземні організми виробили такі адаптивні механізми, які мають добру пластичність щодо волого забезпечення, значно ширшу, ніж стосовно температури. рослини одержують основну масу води з грунту. кількість вологи в грунті, її доступність визначають перебіг багатьох фізіологічних процесів рослин, ритм їх розвитку впливає на їх вигляд. тому при вивченні екологічної ролі води важливо враховувати не просто її кількість, доступні для рослин, але і співвідношення між її надходженнями і витратою. прибуткова частина вологи у рослин представлена, головним чином, водою, поглиненою з грунту з участю коріння і, частково, через поверхню надземних органів (листя, стебла). витрата вологи здійснюється через транспірацію, і, якщо надходження води не перевищує її витрат, то рослина може скоро засохнути. це часто буває при суховіях або ж у сухі спекотні дні. наслідок – зів’яле листя, виляглі стебла. нічна більш інтенсивна робота коріння може клітинам відновити тургор, і рослини відновлять свій попередній стан. якщо ж цього не станеться, рослини загинуть. посуха може бути атмосферною або ґрунтовою. спекотні вітри висушують і рослину, і грунт. під час ґрунтової посухи у грунті різко зменшується вміст води, яка може настати або внаслідок сильної атмосферної засухи, або через відсутність дощу. водний дефіцит, який настає під час посухи, порушує всі біохімічні і фізіологічні процеси у рослин. перша ознака - послаблення тургору і пов’язана з цим в’ялість тканин, внаслідок чого порушуються процеси фотосинтезу і нагромадження органічної речовини. як відомо, всмоктувальна сила клітин коріння являє собою різницю між осмотичним тиском і тургор ним. як правило, осмотичний тиск клітин коріння вищий за осмотичний тиск ґрунтового розчину, а тому коріння всмоктує воду . особливо високий він у рослин, що ростуть на засолених грунтах. у тундрі він вищий, ніж у теплих районах лісостепу, тобто залежить від природно - кліматичних умов. у суху погоду він вищий, ніж у дощову. чим ширша амплітуда коливання величини всмоктувальної сили, тим краще рослина витримує зміни коливання вологості грунту. гідростабільні види характеризуються досконалою регуляцією продихової радіації. гідролабільні види здатні витримувати різкі зміни температур. у першому випадку випаровування води досягає свого максимуму до встановлення максимальної температури. у другому- спостерігається одновершинний добовий хід транспірації з максимумом опівдні. вночі в обох випадках транспірація мінімальна. актуальність роботи полягає в тому, що вологість має важливе значення у житті живих організмів та відіграє важливу роль в творенні всього живого на землі. метою курсової роботи є дослідження пристосування живих організмів до змін вологості середовища. об’єктом вивчення у даній роботі є живі організми та дія на них вологості.
Яства
я́ства
мн. устар.
Кушанья, еда (обычно изысканная, очень вкусная).