Хвойные - один из 13–14 отделов царства растений, к которому относятся сосудистые растения, чьи семена развиваются в шишках. Все современные виды — древесные растения, преобладающее большинство — деревья, хотя есть и кустарники. Типичные представители — кедр, кипарис, пихта, можжевельник, лиственница, ель, сосна, секвойя, тис, каури и араукария. Хвойные растения произрастают в диком виде почти во всех частях света. Часто они преобладают над другими растениями, например в таких биомах, как тайга
Объяснение: нет
Забайкальский заповедник
Забайкальский национальный парк - это национальный парк России, находящийся в Бурятии, и имеющий площадь 2690 км2. Представляет он собой природоохранную территорию, большую часть которой занимают леса и водоёмы. А название своё получил благодаря тому, что находится возле озера Байкал.
Забайкальский национальный парк
География парка
На территории национального парка находятся два горных хребта: Баргузинский и Срединный (около 2 км над уровнем моря). На срединном хребте расположен полуостров Святой нос, с которого открывается прекрасный вид на Чивыркуйский перешеек и Баргузинский залив.
В парке протекает большое количество маленьких рек, несущих свои воды в озеро Байкал. Крупнейшие реки парка - Большая Черемшана и Большой Чивыркуй.
Также национальный парк богат и озёрами, в том числе и карстовыми. Некоторые из озёр обладают минеральными водами (Бармашовое, к примеру).
А ещё имеется несколько термальных источников.
Река Буртуй
Автор фото - Alexander V. Solomin, ссылка на оригинал (фото было изменено).
Флора и фауна
В Забайкальском национальном парке находится примерно 300 видов наземных позвоночных животных, из них более 80% - птицы. Чаще всего можно встретить лося, благородного оленя, бурого медведя, зайца-беляка, белку. Хотя хватает и других животных. Почти полсотни видов этих животных являются очень редкими и занесены в Красные книги.
Также на территории парка находится большое количество видов водных позвоночных животных, самыми распространёнными из которых являются плотва, окунь, щука, сиг, омуль, язь и другие.
Флора национального парка также отличается многообразием. Леса, в основном, представлены хвойными породами (сосна, кедр, пихта и другие), хотя присутствуют в небольшой степени и лиственные породы (берёза, осина). А всего количество видов растений в парке переваливает за семь сотен. Многие из них занесены в Красную книгу Российской Федерации.
Заключение
Забайкальский национальный парк обладает богатыми природными ресурсами. Его территория покрыта лесами, реками и озёрами. Там обитает большое количество животных, многие из которых занесены в Красную книгу. В совокупности это привело к тому, что национальный парк стали причислять к особо охраняемым природным территориям.
Объяснение:
Сірі лісові ґрунти — тип ґрунтів, що формуються головним чином під лісами (переважно листяними) з трав'янистим покривом в умовах континентального, помірно вологого клімату. Утворюються на лесоподібних покривних суглинках, карбонатних моренах і інших материнських породах, зазвичай багатих кальцієм, в умовах промивного водного режиму.
Всі ці ґрунти тією чи іншою мірою опідзолені, однак процес опідзолення в них протікає слабше, ніж у підзолистих ґрунтах унаслідок малої водопроникності материнських порід, насиченості їх кальцієм тощо. Для них особливо характерне переміщення гуматів калію з верхніх горизонтів у нижні та відкладання там на поверхні структурних відмінностей у вигляді гумусових плівок («лаки», «дзеркала»). У профілі сірих лісових ґрунтів виділяють такі горизонти: Но — лісова підстилка (лише у ґрунтах під лісом); Н — гумусовий потужністю 12—30 см, сірого забарвлення; НЕ — гумусово-елювіальний, з білястою присипкою SiO2; І — ілювіальний з горіхуватою або горіхувато-призматичною структурою (на структурних окремостях наявні гумусові плівки), сіро-бурого забарвлення; С — материнська порода.
Сірі лісові ґрунти здебільшого кислі у верхній частині профілю (зокрема в горизонтах Н, НЕ і верхній частині І), лужні чи нейтральні — у нижній частині горизонту І. Утворилися на суглинкових породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них незначний (3-5 %), їхня природна родючість відносно невисока, однак достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.
Підрозділяються на підтипи: ясно-сірі (близькі до дерново-підзолистих ґрунтів), сірі і темно-сірі (подібні до вилугованих чорноземів).
В Україні сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на півночі лісостепу під ділянками широколистих лісів. [1] За межами України поширені в основному на території Східної Європи та Західного Сибіру в північній частині лісостепу (утворюють переривчасту смугу від Карпат до Забайкалля), а також на півдні Канади і на півночі США.
Використовуються під посіви сільськогосподарських культур (зернових, технічних, овочевих, плодових).Объяснение: