петр великий был представителем династии романовых. был провозглашён царём в 10-летнем возрасте, стал править самостоятельно с 1689 года. формальным соправителем петра был его брат иван (до своей смерти в 1696 году).
будущий император не получил систематического образования, и, хотя сообщается, что его обучение началось в 1677 г., на самом деле мальчик был предоставлен во многом сам себе, большую часть времени проводя с ровесниками в развлечениях, в которых он участвовал весьма охотно.
после отстранения софьи от престола, власть перешла в руки 17-летнего петра, хотя официальным правителем он стал лишь в 1721 году. к тому моменту он прекрасно изъяснялся на нескольких европейских языках (, , голландском, французском), владел многими ремеслами (кузнечным, столярным, оружейным, токарным), был довольно сильным и активным, проявлял здравый интерес к государственным делам. в годы своего царствования этот правитель провел много реформ и преобразований.
этот царь внедрил в массы просвещение и создал мощнейший военно-морской флот. по его распоряжению в среднюю азию, в сибирь и на дальний восток были отправлены различные экспедиции. ну, а главным достижением, конечно же, стало основание санкт-петербурга в 1703 году.
информация не с одного сайта. а с многих. постаралась отобрать самое интересное
Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань.