Для поезії М.Вороного характерні глибокі філосовські роздуми,патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ,рідну Україну.
У поемі "Євшан-зілля" М. Вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві,своєму народові.Використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні,його забуття про рідний край і батька,поет із болем у серці звертається до людей,які відцуралися від своєї батьківщини,які,потрапивши на чужу землю,забули рідну мову.Чимало синів і дочок України блукають по світу у пошуках щастя.Це до них звернені слова поета:
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми,сконати
Ніж в землі чужій,ворожій,
В славі й шані пробувати.
У поемі "Євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців,які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край,які забули свої звичаї.Микола Вороний задає риторичне запитання:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,-
Шлях у край свій повороту?!
Роздумуючи над поемою,я пригадала слова Т.Шевченка "Хто матір забуває,того Бог карає".Я переконана,Що горе тій людині,тому народові,який забуває своє коріння,свою мову,не дбає про свою країну.Тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.
Ми,молоде покоління,піднімаємось у своєму духовному і національному зрості,крокуючи шляхами розбудови самостійної України,віддаємо всі сили на благо нашої країни,мріємо про свій вагомий внесок у цю справу.Ми любимо свою Батьківщину,свій народ,свою мову,а тому такі близькі нам слова поета:
За честь і правду все віддай, Коли ти любиш рідний край!
Я гадаю,що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації,свого краю.Отже,я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові,своїй країні.
В передноворічний день Старий Рік почув, що всі люди, звірі і птахи готуються його проводжати. А будуть зустрічати Новий Рік. Розлютився Старий Рік. — Як то? Чому мене готуються проводжати? Я не хочу відходити! Я багато зробив добрих справ і ще не всі завершив. — Не гнівайся, Старий Рік ! Ти дійсно приніс багато радості і щастя, твориш добрі справи. Та твій час скінчився — защебетали в один голос лісові птахи. Та Старий Рік не міг заспокоїтись. І вирішив не пускати в свої володіння Новий Рік. Відразу розбудив він Буйного Вітра і Віхолу. І пішли вони гуляти лісами і полянами, містами і селами. Віхола сипала густим сріблястим сніжком. А Буйний Вітер роздимав його і засипав всі дороги і стежки. Намітав на шляхах величезні снігові замети і кучугури. Та зимовий день короткий. Ось уже і вечоріє. Стомилися буйний Вітер і Віхола, та й пішли відпочивати. Все навкруги затихло, Потріскував морозець. На ясному небі засяяв місяць. На вулицях лунав дзвінкий сміх, пісні і було чути щирі привітання: — З Новим Роком ! І зрозумів тоді Старий Рік, що не в змозі він зашкодити приходу Нового Року. А всі справи, що не завершив він, завершить Новий Рік.
Всім відомо, що У нас Пам’ять - просто вищий клас! Прочитаємо лиш вірша І повторимо ураз:“Їхав Ваня на коні, Вів собачку по стерні, А в цей час якраз бабуся Мила фікус на вікні”. - я завжди всім говорю, Що ніколи не зубрю, Що історію про Ваню Дуже легко повторю: “Їхав Ваня на вікні, Вів собачку по стерні, А в цей час зелений фікус Мив бабусю на коні”. - Ну, який же ти дивак, Тільки хвастатись мастак! Краще ти мене послухай, А було усе отак: “Їхав фікус на коні, Вів бабусю по стерні, А знайома нам собачка Мила Ваню на вікні”.
Для поезії М.Вороного характерні глибокі філосовські роздуми,патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ,рідну Україну.
У поемі "Євшан-зілля" М. Вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві,своєму народові.Використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні,його забуття про рідний край і батька,поет із болем у серці звертається до людей,які відцуралися від своєї батьківщини,які,потрапивши на чужу землю,забули рідну мову.Чимало синів і дочок України блукають по світу у пошуках щастя.Це до них звернені слова поета:
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми,сконати
Ніж в землі чужій,ворожій,
В славі й шані пробувати.
У поемі "Євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців,які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край,які забули свої звичаї.Микола Вороний задає риторичне запитання:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,-
Шлях у край свій повороту?!
Роздумуючи над поемою,я пригадала слова Т.Шевченка "Хто матір забуває,того Бог карає".Я переконана,Що горе тій людині,тому народові,який забуває своє коріння,свою мову,не дбає про свою країну.Тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.
Ми,молоде покоління,піднімаємось у своєму духовному і національному зрості,крокуючи шляхами розбудови самостійної України,віддаємо всі сили на благо нашої країни,мріємо про свій вагомий внесок у цю справу.Ми любимо свою Батьківщину,свій народ,свою мову,а тому такі близькі нам слова поета:
За честь і правду все віддай,
Коли ти любиш рідний край!
Я гадаю,що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації,свого краю.Отже,я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові,своїй країні.