Байкал — это мировой и российский уникум, официальный статус которого подтвердился, когда озеро-море в 1996 году было включено в список памятников культурного и природного наследия человечества. стоит напомнить, что конвенция об охране подобного рода объектов была принята 23 ноября 1972 года проходящей в париже генеральной конференцией юнеско. образование списка всемирного наследия преследовало благородную цель — выявление, изучение и охрану памятников, комплексов, местностей — творений человека или природы, исключительной ценностью с , художественной, научной, природной, археологической или этнографической точек зрения. как в список всемирного наследия? для того, чтобы та или иная зона была занесена в список всемирного наследия в качестве природного достояния, она должна была отвечать, по крайней мере, одному из следующих критериев: i. быть исключительно ценным примером одного из этапов земли, включая свидетельства о примитивных формах жизни, происходящие в настоящее время значимые геологические процессы, участие в эволюции морфологии территории, а также важные морфологические характеристики; ii. на её территории должны происходить значимые экологические и биологические процессы эволюции и развития наземных, прибрежных, морских и пресноводных экосистем, а также растительных и животных сообществ; iii. представлять собой природные феномены или зоны исключительной природной красоты и эстетического значения; iv. содержать наиболее важные и значимые с точки зрения охраны естественные среды обитания, отличающиеся биологическим разнообразием, включая территории, где обитают виды, которые находятся в опасности, в охране и научная ценность которых, признана всеобщей. почему байкал? интересно для читателя будет ознакомиться с содержанием решения, которое было принято комитетом всемирного наследия юнеско 5 декабря 1996 г. «озеро байкал — классический случай участка всемирного наследия, удовлетворяющий всем четырём природным критериям. озеро находится в центральной части участка. особенности озера, скрытые в большей степени от глаз водой, представляют собой главную ценность для науки и охраны. озеро окружают горно-таежные ландшафты и особо охраняемые природные территории, главным образом сохранившиеся в естественном состоянии и представляющие дополнительную ценность. озеро байкал - лимнологическое чудо и территория, следующими превосходными качествами: 1.геологическая рифтовая система, которая дала начало озеру байкал, сформировалась в мезозойском периоде. озеро байкал является самым древним и самым глубоким озером на земле. различные тектонические силы все еще продолжают свое действие, о чем свидетельствуют выходы термических потоков с глубин озера. 2.эволюция водных организмов, происходившая в течение всего этого длительного периода, к образованию исключительно уникальной эндемичной фауны и флоры. озеро байкал является «галапагосскими островами россии», представляет исключительную ценность для изучения эволюции. 3.живописный ландшафт вокруг байкальской котловины с горными массивами, бореальными лесами, тундрой, озерами, островами и степями обеспечивает исключительно красивое окружение озера байкал. байкал крупнейший резервуар пресной воды на земле (20% всех мировых запасов), что дополнительно характеризует его как уникальное явление. 4.озеро байкал — одно из наиболее биоразнообразных озер на земле, в нем обитает 1340 видов животных (745 эндемичны) и 570 видов растений (150 эндемичны). в лесах, окружающих озеро, находится 10 видов растений, занесенных в красную книгу международного союза охраны природы, и представлен полный состав типичных бореальных видов».
Правильні відомості про Землю та її форму з’явились не відразу, не в один час і не водному місці. Проте де саме, коли, у якого народу вони були найбільш правильними, з’ясувати важко. Дуже вже мало збереглося про це вірогідних стародавніх документів та матеріальних пам’яток. Одна з найдавніших культурних країн на Землі – Китай. За кілька тисяч років до н.е. китайці мали писемність, уміли зображати місцевість на карті і складали географічні описи. Та, на жаль, старокитайські „рисунки” (карти) і описи земель ще майже не вивчені.
Індійська культура теж дуже давня. За переказами, індійці уявляли собі Землю у вигляді площини, що лежить на спинах слонів. Цінні історичні матеріали дійшли до нас і від стародавніх народів, які жили на Близькому Сході, в басейні рр. Тігру та Єфрату, в дельті Нілу і вздовж берегів Середземного моря в Малій Азії і Південній Європі. До наших часів дійшли писані документи з стародавньої Вавілонії. Давність їх – близько 6000 років. Вавілоняни, в свою чергу, успадкували знання від ще більш стародавніх народів. Вавілоняни вважали, що Земля має вигляд гори, західний схил якої займає Вавілонія. Вони помітили, що на південь від Вавілону – море, а на сході височать гори, через які не наважувались переходити. Тому їм здавалось, що Вавілонія розташована на західному схилі „світової” гори. Гора ця – кругла, і оточена вона морем, а на море, як перевернута чаша, спирається тверде небо – небесний світ. На небі, як і на Землі, є суша, вода та повітря. Небесна суша – це пояс сузір’їв Зодіаку, який як гребля, простягнувся серед небесного моря. По цьому поясі суші рухаються Сонце, Місяць і п’ять планет. Під Землею знаходиться безодня – пекло, куди спускаються душі померлих; уночі Сонце проходить через це підземелля від західного краю Землі до східного, щоб уранці знову почати свій денний шлях по небу гаючи, як за морським горизонтом заходить Сонце, люди думали, що воно спускається в море і що сходити воно теж повинно з моря. Отже, в основі уявлень стародавніх вавілонян про Землю лежали за явищами природи. Проте знання їх були обмежені, і через те вони не могли правильно пояснити ці явища. Народи, які жили в Палестині, інакше уявляли собі Землю, ніж вавілоняни. Стародавні євреї жили на рівнині, і Земля здавалась їм рівниною, на якій подекуди височать гори. Особливе місце у світобудові євреї відводили вітрам, які приносять з собою то дощ, то посуху. Оселя вітрів, на їх думку, міститься в нижньому поясі неба і відокремлює собою Землю від небесних вод: снігу, дощу і граду. Під Землею залягає вода, від якої догори йдуть канали, що живлять моря і ріки. Уявлень про форму всієї Землі у стародавніх євреїв, очевидно, не було. Відомо, що фінікійці, єгиптяни і стародавні греки були добрими мореплавцями: навіть на невеликих кораблях вони сміливо вирушали в далекі плавання і відкривали нові землі. Дуже багато чим географія завдячує еллінам, або стародавнім грекам. Цей нечисленний народ, що жив на півдні Балканського і Апеннінського півостровів Європи, створив високу культуру. Про найдавніші відомі нам уявлення греків про Землю ми знаємо з поем Гомера – „Одіссеї” і „Ілліади” (12-8 ст. до н.е.). З цих творів видно, що греки уявляли собі Землю трохи опуклим диском, який нагадує щит воїна. Сушу кругом обтікає ріка Океан. Над Землею розкинувся мідний небозвід, по якому рухається Сонце, піднімаючись щодня з вод Океану на сході і поринаючи в них на заході.
а где карта ?
Объяснение:
преерепи карту и я отвечу